Розділ 42

Дівчата переглянулися і різко  скочили на ноги. Голограма зникла, а з нею і дитячі личка, що змінилися на дорослі і були вони дещо стомлені. Кейн натисла кнопку для звʼязку.

– Так? – озвався хлопчик.

– Реймі, прямуй до дорослої зони ми зараз підемо до Купера.

– Добре, зараз буду.

Капралка повернулась до Саманти.

– Все гаразд?

Дівчина мовчки притулилась до Кейн. Так вони й. Залишили зону для дорослих. На Реймі чекали у приймальні. Система охолодження працювала  на максимум, змусивши Кейн та Блейк відсунутись до стінки. Саманта ж навпаки із задоволенням дозволяла себе «обдувати», насолоджуючись тим як система роздмухує  її волосся і охолоджує шкіру. У них завжди  була різна  температура. Це залежало від виду модифікації.  Котячі полюбляли середні температури, їм не було комфортно у спеку і холод. Вовкам  не подобались високі температури, у прохолод,і натомість вони почувались комфортніше. Рептилії в цілому вміли пристосовуватись до будь-якої. Саме тому у центрах всіх розміщували не за статтю, а за видом, аби налаштовувати ефективний клімат-контроль, що буде  безпечним та комфортним для кожного модифікованого.

Саманта всміхнулась, поглянувши в бік дверей.

– Ну, як враження? – спитала вона, щойно Реймі увійшов до приймальної.

–  Круто! Там такий  батут! Я дострибнув до зірок!

Кейн всміхнулась.

– Я серйозно! Ніхто так високо не стрибав!

– Я тобі вірю, Реймі, – всміхнулась капралка. – Мене дуже тішить, що тобі тут сподобалось. Вибач, що мусимо йти.

– Дякую, що привела мене, – Реймі обійняв капралку.

–  Ми ще повернемось.

– Справді?

Кейн кивнула. Лишилось тільки зрозуміти коли.

Купер неспокійно міряв кроками крамницю. Побачивши капралку, він мало не підскочив.

– Привіт! – схвильовано мовив чоловік. – Ходімо, хутко.

Сем і Блейк переглянулись, Кейн та Реймі одразу ж пішли слідом за продавцем. Він повів їх прямісінько на склад, де на гарно освітленому столі  виднілись схили, вкриті темно-синім брезентом.

– Гаразд, отже я зробив кілька прототипів, – оголосив Купер і скинув брезент.

– Ти зробив прототип бура? – здивувалась Кейн, роздивляючись круглий предмет з гострими різними центрами.

– Ну, я ж мав перевірити винахід?

– І все це за кілька годин? – здивувалась Сем. – Як ти це робиш?!

Купер знизав плечима:

– Клієнтів не було.

Реймі всміхнувся.

–  Це так круто!

– Зачекай, ось побачиш  на що вони здатні! – задоволено відповів продавець і взяв до рук дві блакитні  кнопки із кріпленнями.

– Кнопки для зручності вдягаються на пальці, – продемонстрував він, закріпивши кнопку на долоні. – Вони розподіляють вагу найбільш оптимальним для середовища чином.

Продавець підняв один із квантових стабілізаторів і підніс його до металевого ящика, залитого високоактивною сумішшю, яку використовували для створення асфальтів для посадкових майданчиків. Такі суміші при застиганні набували неабиякої міцності. Єдине, що могло б зруйнувати таке покриття це синтезований сплав хрому, кобальту та нікелю, що складав серцевину алмазного свердла. 

– Тут, при поточній гравітації, вага бура у таких рукавицях  буде  до кілограма. У вакуумі ви взагалі цього не відчуєте.

– А яка його вага без рукавиць?

– Прототип важить двадцять кілограмів. Проте оригінал, враховуючи розміри, важитиме за моїми підрахунками близько тонни. Я вклав похибку на  співвідношення, тож у кожному разі рукавиці витримають.

Чоловік наблизив квантовий стабілізатор до застиглого ґрунту і,  знявши одну з кнопок, активував бур. Складом лунав гучний звук, від якого вібрувала підлога. Бур міцно загруз у ґрунті лишивши лише верхівку, що стирчала з ящика неначе гриб.

– Тепер, – мовив він, вдягнувши друку кнопку на долоню. – Активуємо магніт.

Кнопки заблимали блакитним. Купер підніс руки до бура і його долоні одразу ж прилипли до верхівки стабілізатора. Електроніка на ньому миттєво згасла. Він висмикнув бур настільки легко, неначе то була тоненька бурʼянинка у саду.

Ветеранки здивовано порозкривали роти. Реймі весело засміявся, плеснувши в долоні.

– Вау! Ти такий розумний! Мабуть, був відмінником з фізики?

Купер хрипко розреготався.

– Хто? Я? – він знову зайшовся сміхом. – Я навчався вісім класів, а девʼятий у коридорі. Це все досвід, юначе.

– Я теж хочу таке вміти!

– Ну,  тоді все в тебе вийде! Воно ж як: коли є клепка в голові і бажання – чому хочеш навчишся. 

– Трясця, Купере! Це  неймовірно! – захоплено мовила Кейн.

– Тут повний заряд, – відповів Купер, передаючи кожній з ветеранок по комплекту кнопок. – Але будьте  уважні:  не тримайте його поруч з комунікаторами чи електронікою. Це може їх розмагнітити значно швидше.