Розділ 41

Зовні доросла зона була досить стриманою, проти кольорових будиночків та яскравих атракціонів, тут були двоповерхові будівлі з панорамними вікнами та цифровими екранами на стінах. Всередині було доволі шумно. Кейн одразу ж напружилась. Їй ніколи не було спокійно посеред натовпу. 

– Вітаю! Ви бронювали столик? – спитала усміхнена працівниця закладу, вбрана у ніжно-рожеву уніформу зі срібними лампасами.

– Взагалі-то так…– Сем покосилась на кількох чоловіків, що дивились на ветеранок з неприхованою цікавістю. – Але…чи нема у вас віп зони, де…менше народу?

– Так, звісно. Зонований зал на  другому поверсі.  Там лишилось дві вільні кімнати, ходімо, я покажу.

Дівчина повернулась, повільно крокуючи до рухомих сходів.  Ветеранки поспішили за нею. Другий поверх являв собою поділене на кімнати приміщення під скляним дахом. Стіни були білими, неначе хтось пошкодував грошей на ремонт, Кейн тут не надто подобалось.

– Ви плануєте на трьох осіб, чи…

– На трьох.

– А що? – спитала Блейк. – Є якась різниця?

Дівчина всміхнулась.

– Можу запропонувати вам кімнату розраховану на чотирьох гостей. До вартості включене  караоке, бар та  необмежена кількість ню-фруктів.

– А друга кімната?

Дівчина покосилась на Блейк, в очах промайнуло невдоволення.

– Друга кімната розрахована на десять осіб.

– І що?

– Та, ну Блейк, нащо  нам  така велика? – спитала Сем.

– У правилах  десь вказано, що три особи за власні ж гроші н можуть орендувати кімнату призначену для десятьох? – звела брову Блейк.

– Ні, але ми маємо враховувати і той момент,  що сюди може прийти велика компанія гостей, яких зацікавить саме ця кімната.

– Блейк…– спиняла сестру Кейн.

_ О! То, якщо сюди прийде ще четверо людей і захочуть кляту кімнату, ти прийдеш до нас і проженеш, аби розмістити їх? Чи де логіка?

– Міс…

– Я тобі не міс! – вона зробила крок, загрозливо нависаючи над дівчиною. – Я – ветеранка Блейк Кім  і якщо ми сказали, що беремо  десятимісну кімнату, то ми беремо її, затямила?

Дівчина примружила очі.

–  Так, ветеранко. Чи потрібно вам знати що входить до послуг, чи ви вже ознайомлені? – останнє вона промовила доволі різко, Кейн зробила крок вперед, на випадок, якщо Блейк вирішить перейти зі слів до сили.

– Кажи, – кивнула головою ветеранка.

Працівниця відвела погляд.

– Кімнату оснащено голографічними фонами, отже ваші інтерфейси зможуть згенерувати будь-яку локацію, яка вам цікава, – торохтіла дівчина. – Користування фонами включене у вартість, разом з безлімітними напоями, втім їжа, фрукти, масажі та супутні товари будуть додані за окрему плату. Рахунок буде виставлено по  завершенню вашого перебування у кімнаті. Якщо вам потрібна буде допомога, необіхдна панель  для звʼязку  праворуч від дверей. Я можу ще чимось допомогти?

– Вільна.

– Блейк! – шипіла Саманта, а тоді звернулась  до дівчини. – Дякую!

Працівниця закладу мовчки пішла до сходів. 

– Обовʼязково було бути…– Саманта замовкла.

– Що, собою? – пирхнула Блейк і штовхнула двері.

Кейн та  Сем похмуро переглянулись. Хоч сестра й переконувала капралку, що це лише образ, Кейн вважала, що маска добряче приросла до обличчя Ейбл і, може й не  все, та велика кількість вчинків та слів належали саме їй, а не образу, який вона прагнула транслювати. Від цього ставало сумно. іж Блейк та Ейбл, якою Кейн її памʼятала  – була прірва. І часом здавалось, що провалля між двома  частинами її особистості стає дедалі глибшим.

Ветеранки увійшли до кімнати. Зараз, коли голографічні фони були вимкнені вона мала не дуже приємний вигляд. Велика зелена кімната із синіми та червоними рухомими крапками та платформами, що висувалися з підлоги  та стін. Вони були необхідні, щоб коли голограма стане частиною простору всі  меблі були, власне  меблями, а  не їх  зображеннями.

– Є ідеї, як саме нам «розфарбувати» цей простір? – спитала Блейк.

– Може…– Сем заплющила очі. 

Ноубл одразу ж передала уявне зображення. Ранок мегаполісу, цифрові вітрини, напхані модними новинками, що коштують мільйони кредитів. Елітні кораблі на стоянках.  Сама Сем вдягнена у  довгу чорну сукню та масивну прикрасу на шиї, волосся елегантно підібране на потилиці.  Вона розглядає прикраси із синтезованого коштовного каміння, що переливається всіма відтінками веселки і має вбудований передавач, що транслює найприємніші спогади, повʼязані з тим, хто цю прикрасу подарував.

Чомусь образ Сем у довгій сукні перед вітриною, викликав у Кейн чітку асоціацію із Голлі Голайтлі.

– Агов! Це моя уява! 

Голос Сем був невдоволеним, доки вона не опустила очі на свою сукню. 

– Яка краса…Це цифрове?

– Це Живанши, – потерла око Кейн. «Сніданок у Тіффані», вибач. Чомусь саме на думку спало.