Розділ 40

– І що потім? Почнеться цунамі, знесе район і вони кинуться перевіряти показники стабілізаторів. Тоді просто встановлять нові, почнуть розбиратися, що сталось з попередніми…

– Я мовчу про те, що непоміченими ми не зможемо залишити Індиґо. Кожен переліт має бути задокументованим, – перебила її Блейк.

– Ноубл? – попросила підтримки Кейн.

– Чимало треба обміркувати.

– Але ж це можливо? – допитувалась капралка.

– Так.

– Але…Припливи… – намагалась розвинути тему Сем.

– Сітка контролює всі процеси системи, – пояснювала Ноубл. – Врегулювати вплив супутників на припливи вона здатна і без бурів. Але для того аби контроль встановити, треба вилучити квантові стабілізатори з ґрунтів супутників.

– То з чого ми почнемо?

– Як я вже казала, треба чимало прорахувати, – сказала Ноубл. – Я маю замінити зображення таким чином, щоб за всіма показниками Влада бачила, що ви лишаєтесь у будівлі. Натомість, я маю безперешкодно вивезти вас трьох за межі Індиґо, аби ви мали нагоду вирушити по вилучення стабілізаторів.

– Які ми до речі, яким чином деактивуємо? – нахмурилась Блейк. – Бо той бур я ледь розхитала.

– Для цього потрібні магнітні замки. Один спинить роботу стабілізатора, інший змінить його вагу, завдяки чому його буде легко витягти. Але робити все треба дуже швидко. Щойно бури зникнуть я підключусь до сітки і активую контроль припливів.

 – Чи правильно я розумію, що ми маємо одночасно деактивувати стабілізатори? Тобто по буру на кожну з нас?

– Так, Сем.

– Це буде важко…

– Але ми маємо спробувати. Контроль системи Влади буде дуже слушним.

– А чому ти не можеш просто інтегруватися, як зробила зі мною і Блейк? – спитала Саманта.

– Система Влади багаторівнева, вона має велику кількість розгалужень, як гілки дерева. Інтегрування у кожну займе дуже багато часу і буде неефективним без цілісності телепатичної сітки.

– А що саме робить сітка?

– Фактично вона контролює всі природні механізми системи. В той час як Влада з їх алгоритмами контролює всі технологічні. Такий симбіоз допоможе діяти у інтересах потреб природи та живих істот. Із сіткою прорахувати всі подальші кроки буде значно легше. Зараз я формально на ручному режимі. Коли сітка буде цілісною, я матиму змогу автоматизувати процеси.

– Отже, перше, що нам треба – це магнітні замки…

– Ти так кажеш, наче їх можна придбати у крамниці, – пирхнула Сем.

– Ні, але у нас є чудовий майстер на всі руки, що розбирається у технологіях.

Навідати Купера вирішили вранці. Продавець слухав уважно і не перебивав. Очі його бігали, неначе він одразу обмірковував як ліпше реалізувати задум.

– Я можу згенерувати креслення за розрахунками які я провела, – запропонувала Ноубл.

– Ні. Я сам, – махнув рукою Купер.

Кейн могла заприсягтися: якби зараз автар Ноубл показували через проєктор, вона б закотила очі на ці слова.

Купер почухав підборіддя. 

– Магніти мають бути автоматичними, щоб ви могли активувати їх за потреби. Інакше донести їх до бура і не розмагнітити буде доволі складно… – бурмотів він.

Чоловік бродив між стелажів свого складу і щось шепотів. Кейн всміхнулась. Купер настільки любив щось майструвати, що нова справа повністю захоплювала його. Якось він намагався пояснювати капралці як все влаштовано, та вона не розуміла ні слова.  Лише тішилась від того наскільки йому самому все це цікаво. Зараз Реймі тупцював за ним, відкривши рота, неначе ґавеня. Бо таким був Купер: те як його очі горіли за улюбленою справою – викликало захват у кожного, хто знав його досить добре. І для цього необовʼязково було поділяти його захоплення.

– Може…Ні. Тоді треба…

Блейк і Сем поглянули на Кейн.

– Нам його чекати чи… – почала Саманта.

– Ні. Він зараз, наче у трансі. Не спатиме кілька ночей, доки не вигадає рішення. Ходімо. 

Капралка підвищила голос:
– Купере, набери, коли щось вигадаєш.

– Добре-добре…– розгублено відповів продавець, чий голос плавно віддалявся, по тому як він відходив вглиб складу.

– Реймі, ходімо.

Вони залишили крамницю, мружачись від яскравих променів сонця. Сем активувала цифрові окуляри. Скельця були дуохромними: від смарагдового до насиченого фіолетового. Блейк і Кейн просто кривилися, ховаючи очі від сліпучих променів, що безперечно додавало обом не надто приязного вигляду.

– І що робитимемо? – спитала вона, потягнувшись.

– Ну, Ейбл, певно піде до дівчат, так? – спитала Кейн.

Блейк хитнула головою.

– Доки ведеться підготовка документів на усиновлення, я можу їх бачити тільки раз на тиждень, – капралка помітила як засмучує ветеранку такий стан речей.

– Яка дурна умова! – пирхнула Кейн. – Діти ж навпаки мають звикати до опікунів.