Розділ 34

Прикупивши лиха, Кейн заснула ближче до четвертої ранку. Потік думок ніяк не дозволяв їй заспокоїтись та дати тілу омріяний відпочинок. Від неякісного сну, капралка відчувала загальну втому, що викликала аритмію та біль у суглобах та спині, а стомлені очі, зімкнуті хоч на кілька годин здавались сухими, неначе хтось засипав їх дрібним піском.

Роздався тихий стук. Кейн певний час думала, що це частина її сну, коли вже голос Ноубл сповістив про появу гостя.

– Люба, це Реймі.

Капралка розплющила одне око. Що хлопчик робить тут так рано? Вони бачились щодня після сніданку. Невже Кейн проспала до дванадцятої?

– Котра година? – прохрипіла вона.

– Восьма, Кейн. Він дуже схвильований. Щось сталося.

Капралка підвелася, похитуючись. Прохолода підлоги приємно торкалася босих стоп, гарячих після сну. Кейн відчинила двері, визираючи.

– Привіт…Щось сталось?

– Привіт, Кейн. Вибач, що рано…Ти не бачила мою маму?

Сну як і не бувало.

– Заходь, – промовила вона, повертаючись до проєктора.

– Ноубл?

– Я підняла дані готельного інтерфейсу. Камілла виїхала три години тому.

– Тобто як виїхала? Як її випустили без дитини?!

– Шукаю історію записів. Дай мені хвилинку.

Кейн повернулась до хлопчика. Реймі був наляканим.

– Сідай, – кивнула вона на диван. – Ти голодний?

Малий похитав головою.

– Вона мене кинула,  так?

– Не думай так, – хитнула головою Кейн. – Ми з усім розберемось, я обіцяю.

Реймі здавався розгубленим, та все ж кивнув.

– Може…Хочеш прогулятись? Хочеш сходимо до басейну? Навряд чи аквапарк уже працює, проте…

Хлопчик хитнув головою, опустивши очі. Кейн хотілось собі врізати. Ну, звісно ж він не хоче розваг. Якою б не була Камілла – вона його мати. І хлопчик хоче бути з нею. От тільки куди вона поділась? Як могла кинути його тут?

Кейн важко зітхнула.

– Ноубл? Є щось?

– Гм…Так. Є повідомлення для тебе. 

– То чого не вмикаєш?

Ноубл опустила очі:

– Воно…конфіденційного характеру.

Кейн та Реймі перезирнулись.

– Я не підслуховуватиму. Все гаразд, – запевнив її хлопчик.

Кейн відійшла на кілька кроків.

– Ноубл, передай повідомлення до тимчасового комунікатора.

Кейн підхопила пристрій з гострим аплікатором, поклавши на підставку кнопку розміром з пів нігтя. Вона видихнула, а тоді притулила пристрій до хряща на вусі. Біль був миттєвим і згаснув одразу. Такі комунікатори були довллі дешевими і легкими та повністю розчинялися в організмі за двадцять чотири години після введення. У бою використовувались подібні, та термін їх використання був значно довшим і займав від кількох тижнів до місяця.

– Передаю голосове повідомлення, – сповістила Ноубл у навушник.

– Привіт, Кейн, – озвався стомлений голос Камілли. – Знаю, зараз ти певно розлючена… та я не могла спати після почутого. Не могла дивитись на сина, що мирно спав у ліжку і розуміти, що більше його не побачу. Та я знаю, що так буде краще. Для нього і для мене теж. Я знаю, що ти подбаєш про нього так, як не зможу я. І хочу попередити тебе одразу: не намагайся шукати мене. Я не повернуся. Скажи Реймі, що я люблю його, та я не зможу стати для нього тією мамою, на яку він заслуговує. Я справді намагалась…– почулись схлипування. – Та я просто не здатна.

Звʼязок урвався, Кейн кортіло здерти навушник разом зі шкірою. Кігті видовжились, очі заблищали. Ні-ні. Вона не перетворюватиметься на гепарда посеред номеру з наляканою дитиною. Кейн вдихнула, тоді видихнула, подумки рахувала до десяти, доки кігті не втяглися назад.

– Що вона сказала?

Кейн зітхнула. Брехати йому вона не хотіла. Реймі надто розумний. Та і засмучувати хотілось ще менше.

– Кейн? – покликав він.

– Тобі сказати як є? Чи трохи прикрасити?

Хлопчик пирхнув, здійнявши підборіддя:

– Я витримаю, кажи як є.

Чому це було так боляче? Чому девʼятирічна дитина шукає в собі силу витримати погані новини? З якої жахливої миті це стало нашою нормою?

Кейн помʼякшилась і підійшла, сівши поряд з ним.

– Твоя мати вирішила повернутись до Бріона.

Реймі кивнув головою.

–. Я чув як вона говорила з ним по комунікатору.

– І…Як ти до цього ставишся?

– Без нього вона краща. Менше кричить, менше плаче, не бʼє.

– Вона тебе била?

Реймі знизав плечима.

– Коли я не слухався…Чи коли я вилив її краплі. Але то було не сильно, в мене навіть шраму не лишилось!