Розділ 33

– Як?! – кричала Сем. – Як ви можете визначати,  хто має рятуватись, а хто ні?!

– Люба…– Маккензі обійняв її.

– Ні, ти взагалі мовчи! – вирвавши плечі з його рук, мовила Саманта. –  Якби твоя воля, ти б забрав мене і вивіз звідси, як якийсь багаж!

– А яка альтернатива? – нахмурилась Блейк. – Критикуєш – пропонуй. Чого ж сльози лити?!

– Дітям потрібні батьки! Вони мають знати про ризики.

– О, я скажу тобі, що буде як вони знатимуть: притомні, яких меншість, і справді рятуватимуть нащадків, а ті, хто за «іскрою» світа білого не бачать – дбатимуть виключно про власний зад і аби «заначки» на подорож вистачило.

– Це несправедливо! Хто дає вам право приймати такі рішення?! Чим ви ліпші за Владу?

Маккензі помітно напружився.

– Вони такі ж винні, як і ми, – тихо мовила Кейн.

Всі по черзі глянули на капралку.  Її голова була опущена, вона досі аналізувала інформацію, що Ноубл витягла з Маккензі. 

Влада скликала термінову зустріч вчора вночі. Наречений Сем мусив прибути негайно, скориставшись стрибком. Інтерфейс Кейн вів запис у реальному часі. Хай як Маккензі прагнув представити цю інформацію нареченій, почувши все, як кажуть, з перших рук, Саманта досі не могла заспокоїтись.

Вони говорили годину чи близько того. Та не дійшли ще спільної думки. Голова Кейн гуділа від довготривалої розмови. Сил не лишалось ні на що.

– Що ти маєш на увазі? – спитав Маккензі.

– Хай ми вирізали все населення…

– Ну, як видно не все, – зітхнув Джей.

Блейк, Кейн та Сем кинули на хлопця красномовні погляди.

– Вони згодились переїхати на нову планету, будувати собі маєтки на крові, народжувати і ростити тут дітей. Продовжувати життя на чужих кістках. Хай ми відібрали дім у анімонів – саме цивільні заселили їх. На їх руках не менше крові. У них самих не більше принципів. Я не бажаю рятувати їх.

– Це жорстоко!

– Так. Жорстоко, Сем, – вклинилась Блейк. – Цинічно, ницо. Як і те, що зробили з нами. Наші батьки добровільно віддали нас на досліди за гроші. Ти б хотіла їх рятувати за це?

– Вони не мали вибору…

– Ні, Сем, – хитнула головою Блейк. – Вибір є завжди. Продати дитину, яка може і не пережити модифікації – це не безвихідь. Це не варте виправдання.

Кейн поглянула на неї. Образа сиділа глибоко. Капралка могла помітити її відблиск у карих очах дівчини. Але ж Ейбл сама пішла на це, сама позбулася опіки,  невже вона говорить про Кейн?

Сем хитала головою:

– Світ не чорно-білий, Блейк. Обставини можуть бути різними, ти не можеш знати…

– О, скажи-но мені: чи знаєш ти скільки дітей гине від невдалої операції з інтегрування генів?

Саманта стиснула губи.

– Девʼять з десяти щомісяця! – Блейк обвела присутніх пальцем. – Кожен з нас, це той щасливець під десятим номером, кому з усієї групи вдалося вхопитись за кляте життя!

Всі мовчали.

– І по смерті дорогоцінного нащадка, горе-батьки до скону будуть ситі і вдягнуті. Це справедливо? Життя дитини можна виміряти галонами «іскри» чи походеньками у дорогі ресторани, що скажеш Сем?! Рятуватимемо цих виродків?

– Гаразд, – тремтячими губами відповіла Сем. – Не рятуймо тих, хто здав дітей у центри. Не рятуймо тих, хто зловживає, але ж є нормальні батьки, що люблять та піклуються про дітей. Хіба вони не варті…

– Ноубл, скажи їм те, що казала мені, – потерши скроні, попросила Кейн.

– Не зараз, люба. Займіть місця, вдайте, що граєте, у нас гості. Тобі не сподобається, Кейн, – попередила Ноубл.

Всі хутко всілися довкола панелі, Маккензі міцно обійняв Саманту, що досі тремтіла.

– Твій хід, – кивнула Блейк.

Кейн походила, натиснувши сенсор.

– Джею.

– О…– потер руки він. – Я й забув як люблю цю гру!

– Не хочу вас уривати…

Кейн закотила очі, почувши знайомий голос, а тоді поглянула в бік відчинених дверей. Брайан всміхався у звичній глузливій манері.

– Та про ігри доведеться забути. Час прийшов, ветеране Кліфф-Торне.

Чоловік поряд з ментором показав Джею знайому неонову зелену робу.

Кейн важко зітхнула. Джей стиснув її руку під столом.

– Все буде гаразд, – підморгнув він, а тоді підвівся.

Блейк стривожено провела хлопця поглядом.

– Чому зараз? – спитала Кейн. – Чим він заважає?

Брайан здійняв брови.

– Абсолютно нічим! Та ветеран Кліфф-Торн відбуває покарання, тож час проведення на волі для нього вкрай обмежений.

– Але ж я ще тут. Чому ви його забираєте?

– А хіба ми домовлялись, що його присутність залежить від вашої? – Брайан за звичкою кисло всміхнувся.