Розділ 32

Хай як Кейн раділа з присутності Реймі, будувати план і паралельно приділяти хлопчику достатньо часу було досить складно. Вона просто не могла якслід розслабитись, бо думками весь час крутилась довкола того, як дистанційно зʼєднати всі заплановані «ниточки». Найліпше було б повернутися на Індиґо, розробляти план на місці значно зручніше. Та Кейн не була певна, що це безпечно для всіх учасників. Водночас, втрачати час коли вона може безперешкодно бачитись і проводити час із Реймі, теж не хотілось.

– Штовхай!

Її пальців торкнулась маленька рука, кілька бризок просочили тканину футболки. Кейн підняла очі, Реймі всміхнувся, повернувшись до неї. Він сидів у надувному човнику, готуючись. Зʼїжджати з гірки, що змінювала потік води, закручуючи човник у процесі. То був атракціон для вікової категорії дев'ять-одинадцять років, Реймі дуже пишався тим, що тепер може відвідувати таку гірку. Кейн подобалось перебувати у цій частині готелю, різнобарвні атракціони були оформлені у вигляді космічних кораблів, джунглів із роботизованими мавпочками, що плескали кожному вдало дитинчаті, що вдало пірнув у воду після спуску. На малих острівцях посеред басейну, було вмонтовано високі стільчики, де приємної зовнішності працівники пригощали малих смузі з банану і полуниці, а також морозивом. То був рай для малих. Кейн всміхалася, щоразу, коли по завершенню спусків  басейн наповнювався дзвінким дитячим сміхом і веселощами.

– Штовхаєш? – знову смикнув її Реймі.

Капралка підхопила човник, розхитуючи.

– Готовий?

– Так! – захопливо промовив малий.

– Три…

– Два… – допомагав Реймі.

– Бережи голову, – поклавши руку на верх входу у трубу гірки,  мовила Кейн. – Три!

Вона штовхнула човник всередину, Реймі зареготав, його голос заглушила труба і дзюркотіння потоків води, що допомагали хлопчику спускатися. Кейн визирнула вниз, чекаючи, коли човник малого вигулькне на поверхні басейну. Капралка не встигла запанікувати, адже за мить Реймі плюхнувся у воду, човник перевернувся, накривши його голову.

Він хутко підвівся і. Широко всміхнувся до капралки. Почувся свисток рятівника. Кейн поглянула на. Нього.

– Реймі, відійди від гірки! – крикнула вона.

Хлопчик ледь встиг відскочити від дитини, що мало не знесла його. 

– Ті діти колись до лікарні доведуть, – хитнула головою Блейк.

– З нашими лікарнями ліпше скористатись порадою Джея і вирити собі вмиральну яму.

Блейк реготнула. Ставало якось ніяково.

– Дівчаткам подобаються атракціони?

Ветеранка аж засяяла.

– О, так! Особливо той, з драконами. Тіллі не хоче звідти злазити. А Кіра навпаки – хоче спробувати кожен.

– То ти бігаєш туди-назад за спусками?

Блейк знизала плечима. Реймі повернувся на гору, всміхнувшись.

– Ну,  як воно? Сподобалось?

– Так! Дуже класно, я зʼїхав, тоді мене повернуло в інший бік, іі спускався спиною, уявляєш?! А вже перед самим басейном, мене крутонуло, я, мабуть, сальто зробив там, у воді! Ти бачила?

– Це справді було вражаюче, Реймі. Але памʼятаєш, про що я казала? Щойно спустився – одразу відпливай від спуску, аби наступний, хто буде на гірці не вдарив тебе, а ти його. Добре?

– Та, добре…Я просто хотів упевнитись, що ти бачила!

– Звісно бачила,  я завжди дивлюся. Мені навіть заздрісно! Я ж у цю гірку не влізу, а ти он як круто катаєшся, аж сальто зробив!

Реймі реготнув, оченята аж блищали від задоволення. 

– Хочеш ще покататись?

– Хочу на «вихор», там кажуть самий сік!

– Ти де це таке почув? – всміхнулась Кейн.

– Там один хлопчик так казав, мовляв: «от «вихор» класний атракціон, там самий сік!» 

– Ти ж знаєш, що на ту гірку тільки від дванадцяти років можна?

– Я доволі високий! Мми можемо…

– Ні, Реймі. Правила – є правила.

Хлопчик важко зітхнув, поглянувши на гірку. Блейк всміхнулась, а тоді взяла за руку Кіру, що саме зібралася спускатись знову.

– Там Тіллі якраз завершує катання, ходімо її заберемо і прийдемо сюди, гаразд?

– Але я хочу ще на гірку! – вимогливо мовила дівчинка.

Блейк стурбовано подивилась у бік атракціону з драконами, що саме сповільнювався.

Реймі смикнув Кейн за руку. Вони на мить переглянулись і зрозуміли одне одного без слів:

– Ми залишимось тут, йди по Тіллі, – сказала капралка Блейк.

– Справді?

– Я зʼїду першим і чекатиму тебе внизу,  добре?

Дівчинка. трохи засоромилась, шукаючи підтримки у Блейк.

– Що скажеш?

– Я – Реймі, – простягнув їй руку хлопчик.

– Кіра…– розгублено потисла її вона.