Розділ 31

 – Я так рада тебе бачити! – всміхалась капралка.

– І я радий, – обійняв її Реймі. – Сподіваюсь ти не дуже сердишся за минулий раз.

Вона поглянула йому у очі:

– Ніколи не думай, що все це сталось через тебе, зрозумів? Реакції Бріона – не твоя проблема. Він єдиний, хто відповідальний за власний гнів.

– То ти не злишся?

– Ні, звісно ні.

– Круто!  То…– він хитро всміхнувся.  – Ти покажеш мені, що тут цікавого? Востаннє я був на Атласі, коли мені було роки чотири. Пригадую тільки «жабенятник» і товстого хлопчика, який вдарив мене надувною іграшкою.

Кейн всміхнулась, підводячись. Радість від зустрічі з Реймі на мить перехопило раптове усвідомлення: тепер вона точно застрягла на Атласі. Почувся чийсь схлип, Кейн повернула голову. Блейк зі сльозами на очах обіймала двох близнючок. Дівчатка були десь віку Реймі, може трохи молодші.

– Добридень, – тихо привіталась Камілла.

Кейн випросталась.

– Вітаю. Як ваші справи?

Жінка знизала плечима.

– Є новини з Індиґо?

– Я не можу про це говорити, – хитнула головою Камілла.

Це напружило капралку.

– Ма, ходімо залишимо речі в номері і підемо до басейну? – весело сказав Реймі.

Камілла стомлено всміхнулась. Капралка нахилилась до хлопчика:

– Ходи, візьми ключ, а ми з мамою наздоженемо, – змовницьки підморгнула Кейн. 

Реймі підстрибом побіг у фоє, капралка повернулась до Камілли.

– Я не можу нічого сказати, Кейн. Це їх умова.

– Я не змушую тебе. Та ти можеш довіряти мені. Як надумаєш – приходь до мого номера, гаразд?

Камілла роззирнулась, почуваючись незручно. Та все ж кивнула Кейн, уникаючи її погляду. 

Реймі досить швидко повернувся, тримаючи в руках ключ-картку. Каммілла всміхнулась синові, взявши його за руку. Хлопчик повернувся до Кейн. 

– Зустрінемось біля найбільшого басейна за десять хвилин, гаразд?

Капралка всміхнулась:

– Звісно.

Кейн провела їх поглядом. Реймі здавався таким радісним, він щось захопливо казав мамі, підстрибуючи так, що рука якою Камілла тримала його, здіймалась разом з ним. Капралці хотілось, щоб хлопчик мав якомога більше таких радісних спогадів. Та вона не знала, чого чекати від нового дня.

– Кицю! – кинулась їй на шию Сем.

Вона аж сяяла від радості.

– Ходімо до мене, Маккензі привіз елітні соки, відпочинемо, поспілкуємось.

– Хто ще запрошений? – насторожилась капралка

– Мартін, Селлеґ, Вай та Олів. Знаю, що тобі незручно поряд з Джеєм та Блейк, тож не кликала. Хоча…Я їх обох ще не бачила сьогодні. Певно відсипаються.

Спиною Кейн пробіг холодок. Та вона відігнала здогад – не її справа.

– Я маю зустрітись із Реймі за десять хвилин.

– Ну, хоч трохи побудь…

Кейн зітхнула. Їй все одно потрібно було поговорити із Маккензі. Хтозна як довго він буде на Атласі.

– Ноубл? Відправ у номер Реймі повідомлення, що я підійду за пів години, маю невідкладні справи. Проконсультуй Каміллу де найбільший басейн.

– Прийнято, люба. Може запропонувати також розширити для них пакет послуг?

– Розширити? Хіба Влада не платить за їх перебування?

– Формально за номер та дворазове харчування. Їм доступні безкоштовні зони. Третього та шостого поверхів. А також загальні тераси.

– Скнари кляті…Розшир пакет до максимуму. 

– Який термін?

– Уточни у Камілли як довго вони планують тут лишатися, сповісти як матимеш відповіді – я сплачу рахунок.

– Прийнято.

Кейн кивнула, рушаючи за Самантою. Номер ветеранки загалом мало чим відрізнявся від її власного: те саме велике ліжко стояло з іншого боку стіни, все інше – від кольору шпалер, до панорамних вікон із виходом на балкон, мало той самий вигляд.

Маккензі та Селлеґ реготали, щось обговорюючи. Наречений Сем всміхнувся, побачивши Кейн:

– Радий, що ти не відмовила.

– Авжеж, – кивнула вона. – Ми могли б поговорити? Всього на кілька хвилин.

Усмішка чоловіка трохи потьмянішала:

– Ти певна, що це необхідно зараз?

– Так, цілком, – Кейн склала руки до кишень, не зводячи уважного погляду з нього.

Маккензі кинув швидкий погляд в бік зацікавленої Сем і зітхнув.

– Ми на хвилинку, люба.

– Хочу зелений! – реготнула вона їм у спини.

Кейн і Маккензі вийшли у коридор.

– Про що це вона?