Розділ 30

– Пропоную замовити кілька пляшок соку і посидіти в номері, – прошепотіла Саманта на вухо Кейн.

Дівчина повернулась. 

– Хіба ти не хочеш поспати?

Саманта знизала плечима.

– Мені зараз хочеться трохи розслабитись у колі друзів.

Кейн зітхнула, знала вона те коло. Перебувати у мовчазній компанії сестри та друга хотілось найменше, було б там хоч три ящики соку – не допомогло б.

– Коли ти збираєшся їхати?

– Рано вранці. На Паррес не повертатимусь. Я не лишила там нічого важливого.

Сем опустила очі.

– Щось не так?

Ветеранка знизала плечима.

– Я просто думала може ми кілька днів проведемо тут? Походимо у спа, перепочинемо перед поверненням…

– Хіба ти не скучила за Маккензі?

– Страшенно, – визнала Сем. – Та він не має мене такою бачити. Хочу бути для нього ідеальною за будь-яких обставин. Чоловіки не люблять скиглійок. А я останні сорок годин аж занадто плаксива.

Кейн хотіла сказати їй, що кохана людина прийматиме партнера будь-яким. Що у щирих стосунках немає місця сорому чи прагненню грати роль когось іншого. Та стрималась. На біса Саманті поради від тієї, що не мала жодних успішних стосунків?

– Я б дуже хотіла аби і ти розслабилась. Заповзти до свого барлогу ти завжди встигнеш, – вона мляво всміхнулась, легенько штовхнувши капралку ліктем. – Ну ж бо, Лавкрафт. Дай собі хоч кілька днів повного спокою.

Кейн навіть почувалась винною за те, що не хоче відпочинку. У неї не було часу на паузи, адже «терапія» і так затягнулась. Влада щось замислила, втрата звʼязку з попередніми ітераціями не випадкова. Вона мала щось робити, мала знайти тих, кому довіряла. Витрачати кілька днів на кляте спа – занадто. Саманта дивилась на подругу сповненими надією очима. Кейн стиснула кулаки, відчуваючи хвилювання, та все ж мовила:

– Вибач мені, Сем. Та я відлітаю завтра. Я маю справи, що потребують термінового вирішення.

Саманта зітхнула.

– Ну, спробувати я мусила…– на диво ветеранка не образилась на відмову, а лише всміхнулась.

Амун знову прикував увагу ветеранів широкою усмішкою і черговим оголошенням:

– Що ж, самий час влаштувати вечірку! Запрошую вас усіх до тераси із басейном, де ви матимете нагоду насолодитися водними розвагами, а також цифровий художник Маттео Санчез приготував для вас усіх видовищний сюрприз! Тож натискайте кнопку на правому плечі, аби ваше вбрання трансформувалось у купальний костюм. Який, до речі, оснащено цифровими голограмами. Тож, особливі модники мають змогу обрати зовнішній вигляд костюму з нашого каталогу! Готуйтеся, чекаю на вас біля басейнів!

Амун знову широко всміхнувся, натискаючи кнопку на плечі і його вбрання видозмінилось на костюм для серфінгу, а у руці була моторна дошка із анімаціями дельфінів.

Кейн дратувала показушність розпорядника. Ця усмішка, яку йому наче прибили цвяхами здавалась абсолютно нещирою. Так вже сталося, що Кейн просто не вміла всміхатись в лице тим, хто їй не подобався. Обирала повний нейтралітет, уникаючи прямих конфронтацій. Демонстрація протилежної до щирої емоції здавалась капралці глибокою і непоправною зрадою самої себе. Та чомусь її думку у соціумі мало, хто поділяв. Тож вона навчилась не просторікувати, а тримати язика за зубами, доки хтось не спитає її думки напряму. Шкода, що і цим методом спілкування користувались мізерно мала кількість людей. Скільки б безглуздих сварок можна було уникнути, якби люди припинили роздавати непрохані поради.

– Агов? – покликала її Саманта. – Ти заснула?

Кейн зітхнула. Вона знову прослухала все, що казала їй Сем.

– Даруй?

Ветеранка. всміхнулась.

– Щиро тобі скажу: часом у мене враження, що ти випадаєш з реальності, занурюючись у якісь свої філософські думки і взагалі не чуєш зовнішнього світу.

Кейн хотіла ляпнути, щось на кшталт «це не враження, так і є». Та їй не надто хотілось продовжувати розмову.

– Ти йдеш у басейн?

–  Мені не хочеться.

– Та годі тобі! Що ти втратиш?

Питання Сем чомусь змусило капралку знову замислитись. А дійсно: що вона втратить? Сьогодні її вже ніхто додому не відвезе, у басейні вона не була чортзна скільки.  Здалеку він мав справді чарівний вигляд: прозора блакитна вода в оточенні живих квітів, вона сяяла під сітчастим неоново-блакитним куполом. Широкі панорамні вікна готелю блищали від вогників підсвіток, які вкривали всі поверхні тераси. То було вишукане і насправді магічне місце. І це дратувало капралку, адже визнаючи, що це місце і справді привабливе, Кейн почувалась неначе добровільно кладе голову на гільйотину.

– Ти знову драматизуєш?

Кейн поглянула на Саманту.

– Що?

Сем пирхнула:

– Часом коли ти так випадаєш, у тебе вираз обличчя, ніби ти стала свідком чиїхось тортур. Я зробила висновок, що ти драматизуєш там у себе, у голові.