Розділ 28

– Ноубл? – покликала Кейн.

Підсвітка довкола прозорого візора вимкнулась. Кисень сприймався інакше, у скафандрі стало тепліше ніж мало. Капралка насторожилась.

– Скафандр №3.505.ЕР_19ђ було переведено у автономний режим, – голос належав не Ноубл. Це було стандартне програмне забезпечення костюма.

Кейн вже сумувала за власним інтерфейсом.

– Озвуч місцезнаходження команди, – наказала вона.

– Команд не зафіксовано.

– Озвуч місцезнаходження команди по тімбілдингу, – перефразувала вона.

– Інформація перевіряється. Команд по тімбілдингу не зафіксовано.

Кейн хотіла вилаятись. Вона лежала у дуже незручній позі, її рука була зараз вигнута і вже затерпнула. Стандартна програма після Ноубл здавалась застарілою і нерозвиненою. На додачу до всього, ще страшенно свербів ніс.

– Озвуч місцезнаходження команди «Котусики».

– Інформація перевіряється. Місцезнаходження команди «Котусики» виявлено у чотирьох кроках від поточного скафандра. 

– Коли вони повернуться?

– Питання не конкретизоване.

– Чи є рух команди у бік поточного скафандра?

– Четверо представників команди наразі скорочують відстань до поточного скафандра.

– Розрахуй час прибуття команди.

– Розрахунок часу прибуття… Час прибуття становить дві хвилини сорок три секунди.

Кейн роздратовано зітхнула. Питати у інтерфейса про другу команду сенсу не було. Назви вона не знала, та і соромно було зізнатись, що з цією програмою спілкуватись їй було доволі важко. Вона весь час дратувалась.

Певний час вона намагалась щось розгледіти. Та з цієї точки вона бачила лише космічне небо і геть трохи багряних скель на великій відстані.

Коли Кейн падала, чомусь геть не подумала про те, аби зайняти зручнішу позу. Натомість вона лежала на боці, притиснувши власну руку вагою тіла, а голова виявилась закинута догори.

Імпульс при влучанні блокував більшу частину функцій скафандра, окрім генерування кисню та утримання штучної гравітації. Звісно, це ліпше за те, що сталося з ними у комунікаційній ямі, адже хоч і допотопний, та інтерфейс все ж був. Втім, неможливість рухатись, була доволі неприємною. Кейн ненавиділа почуватись безпорадною. І зараз, на жаль, була саме та мить. Неможливість щось робити навіть кілька хвилин, здавалась чимось жахливим. Кейн відчувала, як починає гніватись. Все її життя – біг. Недарма її модифікація саме гепард, адже вона весь час у русі. Весь час біжить, тікає від минулого, прагне не стояти на місці, не затримуватись. навіть мить статики при такому динамічному житті здавалась випробуванням. І Кейн відчувала, що не може з ним впоратись. 

Раптом почулось шурхотіння. Чиїсь руки підняли її, перемістивши вагу її тіла на спину. Голова опустилась, капралка бачила лише чиїсь ноги і багряну землю. Кейн зісковзувала з кожним кроком, наплічник ветерана, що тягнув її, заважав капралці розміститись зручніше. Її ноги шарпнули землю, здійнявши багряний пил.

– Зараз, – спинилась Блейк, перехопивши Кейн зручніше. – Так ліпше?

Голова геть зʼїхала, тепер частину огляду затуляло плече Блейк.

 – Дякую, – тихо відповіла Кейн, дозволяючи сестрі тягнути її з єдиної причини: вона не мала іншого вибору.

– Нас забере корабель, – пояснювала вона. – Підзарядимо ваші скафандри і полетимо на Атлас. Ми перемогли.

Кейн весь час забувала, що це не чергове випробування від центру. Це ж виявляється тімбілдинг. Захід покликаний розважити, розвеселити і обʼєднатись із командою! І що ми маємо у результаті? Кейн мало не загинула, зараз знерухомлена, у процесі посварилась із найліпшим другом, з яким не мала конфліктів ще з навчання, а ще  відчуває навіть більшу неприязнь до Блейк, правду про яку поки не готова прийняти. Влада, що завжди була майстром з підкладання свиней, схоже тут перевершила себе саму.

Ноги Кейн знову підгилили рихлий ґрунт, вони неприємно тяглися за Блейк, лишаючи неглибокі рівчаки. Багряний пил вкрив скафандр ветеранки по самі коліна.

– Ще трохи, Кейн, – заспокоювала вона.

Капралка хотіла здерти з себе цей клятий костюм і спалити. Хотіла вмитися, виспатись і не бачити нікого. Хотіла аби Блейк не чіпала її, не говорила до неї зі співчуттям і хвилюванням, що їй не притаманні. Вона взагалі хотіла аби все було як раніше:  де вони просто одна одну не сприймають. Це було їх нормою. Все інше – вище її сил і розуміння. Кейн ненавиділа зміни. Все її життя було фіксованим, воно мало власну гравітацію і оберталося швидко, та при цьому всі предмети, люди і вподобання лишалися на місці. Тепер звична стабільність руйнувалася на очах. І це викликало неспокій, тривогу і бажання тікати чимдуж, доки все не повернеться на місце. От тільки де гарантія, що колись все буде як раніше? Кейн не бажала приймати сумний життєвий факт: навіть при мінімальних змінах – ніщо й ніколи не повертається у позицію, як це було колись. Все завжди стає по-новому, інакше, дивно й незвично. І єдине, що лишається – змиритися, або вмерти.

Тіло Кейн раптом підстрибнуло, вириваючи її із роздумів. Пульс підскочив, а дихання збилося.