Розділ 18

– Що ти тут робиш?! – вражено спитала Кейн, наблизившись.

Джей міцно обійняв її, поклавши підборіддя на її плече.

– Влада вирішила долучити мене до персональної терапії, – їй на вухо відповів чоловік.

Кейн відпустила друга, вдивляючись у його обличчя.

– Персональної?

– Так. Вони хочуть тепер змінити вектор. Кожен ветеран проходитиме терапію активного сну із власним ментором. У когось це члени родини, кохані, друзі. У тебе досить мало людей в оточенні, тож довелось обрати мене. 

– Що буде коли я завершу терапію?

– Повернешся додому. А я певно назад до в’язниці.

Трясця. Плакала її ідея звалити звідси раніше. Тепер, коли свобода Джея обмежена і залежатиме від її перебування у центрі, все ставало складніше. Кейн інстинктивно торкнулася шиї. Неначе перевіряла чи той зашморг бува не фізичний. Бо тиск від Влади вказував саме на це.

– Ми ще поговоримо, але не тут, – тихо зазначив він.

– То, що ти маєш робити?

– Мені дали доступ до програми. Я підключатимусь разом з тобою. Обговоримо все там.

Джей здавався досить напруженим, та він однозначно знав більше, ніж міг зараз сказати. Вона пішла за ним до платформи. Хлопець допоміг їй залізти і обережно затягнув ремені. Кейн не зводила з нього очей, намагаючись зрозуміти, що відчуває. Вона однозначно була рада бачити друга, втім, те, що його змусили до співпраці, та і взагалі умови його перебування тут, змушували її нервувати. Схоже Влада усвідомлювала, що Кейн планує піти звідси якомога скоріше. Їм потрібно затримати її тут якнайдовше. Тож вони пішли іншим шляхом. 

Кейн пробудилась у вже знайомому лісі біля урвища. Тут було спокійно, сонце гріло шкіру, змушуючи дванадцятирічну дівчинку мружитись, вітер гойдав гілля дерев, розносячи ароматні пахощі вишневого цвіту. Гучне муркотіння змусило її озирнутися. Красуня гепард поволі наближалася, а тоді різко кинула голову, буцаючи дівчинку в плече, аби потертися об нього кругленькою мордочкою. Кейн всміхалася чухаючи її під підборіддям, а гепард заплющила очі, не припиняючи муркотіти.

Дівчинка не могла повірити, що дикий звір поводиться як хатній кіт. Втім, це справді було так, гепард була ніжною і проявляла свою прихильність до дівчинки. Їм було добре разом, спокійно і радісно. Вона відчувала зв’язок зі звіром, глибинний і душевний. Раптом муркотіння урвалось. Бурштинові очі розплющились, позираючи кудись за спину дівчинки. Гепард напружилась, хвіст сіпнувся в бік.

Кейн озирнулась, помітивши Джея, що повільно пробирався крізь хащі. Спогад накладався на реальність і дівчинка підвелася.

– Чому саме цей спогад?

Друг знизав плечима.

– Після того, що вони змусили тебе пережити раніше, я мусив обрати щось приємніше.

Кейн всміхнулась.

– Я й забув яка ти була мала. Така чудна.

– Сам ти чудний!

Джей всміхнувся.

– Я не певен, що нас тут не підслухатимуть.

– Можемо піти до західної частини лісу. Там я не бувала у власних спогадах.

– Програма покаже, що ми не в межах терапевтичної зони. Краще не ризикувати.

– Ходімо до води? – запропонувала Кейн. – Я так сумую за тим, коли це місце мало такий вигляд.

Гепард потрусила першою. Вони всілися на березі, Кейн занурила ніжки у хвилі. Тепла піна омивала її пальчики, змушуючи всміхатися.

– Нащо ти зробив це?

Джей провів пальцем по вологому піску, виводячи цифри, що Кейн одразу подумки перевела у речення:

“Я не хотів, щоб ти йшла на це. Не хотів аби ти загриміла до в’язниці. Ти ні в чому не винна.”

– Так кажеш наче це твоя провина.

Джей зітхнув і вивів нові числа, Кейн знову переклала:

“Коли я усвідомив, що ти сама  приховала від себе правду – вирішив, що найлогічніше буде аби все повісили на мене.”

Кейн похитала головою. Вчинок безперечно шляхетний, але дурний. Через неї він гниє за клятими ґратами. 

– Тепер, коли мені все відомо, я маю піти і здатися. Хай тебе випустять. Ти і так довго там стирчиш, для чого все це?

– Ти думаєш, їм не відомо, як все було насправді? Влада знає все, бачить все і повір мені: контролює теж. Їх влаштовує моє рішення. Мене теж. Тому я і не хотів аби ти знала, ти б почала намагатися мене врятувати. Та ветерани ув’язнення не бояться, Кейн. За межами в’язниці є ще більша. Певен, ти розумієш про що я.

Кейн мовчала. Так, вона розуміла. Ветеранка відчувала це щодня.

– Я скучив за тобою, – визнав хлопець, примружившись від сонця, що котилось до обрію.

Дівчинка всміхнулась, притулившись до його плеча.

– І я скучила.

Спогад поступово розсіявся. Кейн розплющила очі. Джей звільнив її від ременів і міцно обійняв.

– Все буде гаразд, Лавкарфт. 

– Нам треба поговорити…