Розділ 17

Сік був досить ароматним та через підсоложувачі та барвники, що додавали насиченого кольору, Кейн хотілось випити галон води після кожного келиху напою. Її тіло трохи розслабилось, позбуваючись напруги, що лишила за собою розмова з Блейк. 

Вона підвелася, збираючись взяти собі ще трохи соку. Ззаду почулося:

– Агов, Лавкрафт? Лови!

Вона різко обернулась і миттю пригнулась від склянки, що летіла їй прямісінько в голову. 

Бріон пропалював її поглядом.

– Еллі йде від мене, задоволена?

Кейн не знала, що відповісти. «Так. Бо ти лайяний чоловік і батько.» «Ні, бо Реймі лишиться без належної уваги, якщо Еллі не матиме твоїх статків і піде працювати.» У кожному разі, ситуація була неприємною, втім Кейн не мала права втручатися і коментувати чужі стосунки. Тож вона мовчки розвернулась, рушаючи до столу з напоями.

– Ти не смієш повертатися до мене спиною! – рявкнув він.

Кейн відчула рух і відступила, виставляючи руки перед собою. Впершись долонями у широкі груди розлюченого Бріона, вона шумно втягла повітря крізь зуби.

– Думаєш я хотів гратися з клятою «іскрою?». Думаєш, це було мені треба? – він схопив її за плечі і смикнув. – А тепер я втрачу ще й родину. Родину, Лавкрафт, ти знаєш, що це таке? Ні! Звідки тобі знати! А я мав родину, як багато з нас мають цей шанс? Я це мав.

– І сам просрав це! – гаркнула вона, знявши його руки з себе. 

– Це все ти винна! Ти зруйнувала моє життя! Я пішов на це через тебе! Через кляту малолітню дурепу я втратив все, у що вірив!

Він кинувся на неї, заревівши. Двоє ветеранів схопили Бріона за руки, відтягнувши від Кейн.

– Годі з тебе на сьогодні, – зітхнув один із них.

– Ходімо, Бріоне. Воно того не варте.

– Все гаразд, капралко? – спитав Селлеґ.

Кейн провела Бріона поглядом. 

– Так. Про що він казав? Що саме сталося через мене?

Селлеґ примружився.

– Я не маю права казати, Кейн. Пробач.

Ця відповідь ветеранку лише більше насторожила.

– Прошу…Я маю розуміти у чому саме мене звинувачують.

Ветеран важко зітхнув, сівши за стіл.

– Я чув, що у Брайана ти важко впоралась зі спогадами про зачистку Індиґо-353.

– Трясця, цей терапевтичний центр взагалі знайомий із лікарською етикою?

– Центр може й так, та всі знають, що Вулфсток ще та пліткарка.

Селлеґ помовчав.

– Словом… Тоді, як ти думала, що отримала наказ ліквідувати тих малих анімонів задля порятунку Джея…

– В сенсі «думала»?

– Наказ виконав Джей. Тебе було відправлено на пункт спостереження, контролювати зачистку.

– Цього не було.

Хитала головою вона.

– Твоя пам’ять викривлена. Ти була під дією джерела. 

– Я не пила з джерела!

– Перш ніж зачистка почалася, ти встигла перекрити комунікаційний канал Влади і відімкнула навіювання.

– Я цього не вмію!

– Думаю, допоміг Джей. У анімонів була телепатична сітка, досить масштабна, вона сягала ядра і атмосфери, обʼєднуючи все живе. Не знаю як вам вдалося налаштуватись на потрібний канал, та кожен з нас тоді отримав повідомлення. Коротке, проте дуже переконливе послання, що абсолютно не відповідає тому, чого нас вчили все життя. Це зламало багатьох. Та Влада не терпіла таке грубе втручання у їх задум. Тож перед кожним постав вибір: виконання наказу чи смерть. Чимало обрали друге, та більшість з нас направду боїться помирати. Сумніваюсь, що на таких виродків як ми чекає хоч якась концепція потойбіччя. 

Селлеґ зітхнув, потерши очі.

– Усвідомивши, що ти взагалі не розумієш, що накоїла, Джей взяв всю провину на себе. Всі, хто не міг миритися із усвідомленим доєднались до нього. А ми… просто продовжуємо жити з цим. 

– Це неможливо. Я не пила води з джерела! Я не могла б зробити все це!

І тут Кейн пригадала. Гепард бігла, вгрузаючи у вологу землю. Терміново треба було очистити шерсть, аби не сповільнитися. Волога на лапі, яку вона злизала. Гіркота на язиці, яку цей рух супроводжував. Дивний діалог із Джеєем. Ось, що було не так у тому спогаді. Підсвідомість Кейн кричала про те, що все було не так. Вона наблизилась до тих дитинчат. І вони торкнулися її, передавши свою історію телепатично. Та, раціональний мозок ветеранки не згодився б сприймати цю інформацію, хіба лише від того, чиїй думці довіряє. Тому і обрав саме образ Джея. 

– То Джей сидить за мій злочин?

– За великим рахунком, Владі потрібно було показово когось покарати. А він ще й сам визнав провину.

– Чому я не знала про все це?

– Джей взяв з нас усіх присягу, що ми мовчатимемо.

– Що, навіть Бріон стільки років тримався?