Розділ 15

У грудях пекло від довгого бігу. Кейн кричала, не маючи сили позбутися відчуття замкненості у гнучкому тілі гепарда, що здавалося лише розганялася набираючи якоїсь неймовірної швидкості. У пащі геть пересохло, Кейн відчувала як гнучкий язик прилип до рельєфного піднебіння. Серце гупало у грудній клітині, вона відчувала як всі мʼязи напружуються, лапи нагрівалися з кожним її стрибком. Вона хотіла спинити цей спринт. Хотіла вилізти з цього тіла. Хотіла знову стати собою. 

– Стій! Спинися! – хрипіла вона, та гепард мчала далі.

Кейн кричала, дряпалась, билася всередині цієї прудкої кішки. Гепард відповіла їй шипінням, клацнувши зубами. 

– Будь ласка… Годі.

Серце, здавалось більше не вміщувалось у грудях, від болю воно стискалося. А надлишок холодного повітря, яке так часто вдихала і видихала гепард, викликав дряпучий біль, що неначе застряг у горлі. Кров пульсувала у скронях, відлунюючи пронизливим стукотом у вухах. Темрява застелила очі, лапи гепарда підкосились, від різкої зупинки тіло звіра перекинулось, пронизливий біль скував стегно, тверда земля забила ребра, серце продовжувало гупати.

– Які результати? – луною доносився жіночий голос, неначе з-під товщі води.

– Розкол доволі відчутний. Навички не передані. Її пульс майже досяг критичної позначки. Вона може не витримати обернення.

– Тоді запустимо програму підготовки. Сповістіть мене, коли показники стабілізуються. 

– Так, мем.

Кейн прийшла до тями, різко підводячись. Амаль похмуро дивилась на дівчину.

– Мені прикро. Певно це досить неприємні спогади.

– Так… – відповіла ветеранка, потерши очі спітнілими долонями. – Та це частина мене. І це в минулому.

Менторка здійняла брови, неначе не очікувала такої відповіді. 

– Це дуже мудра позиція, Кейн.

– То, я можу йти?

– Так, звісно, – всміхнулась Амаль. – Зустрінемось завтра.

Знову пережиті спогади змушували її тремтіти. Для чого вони це роблять? Як повторний стрес може сприяти поліпшенню стану? Це ж нелогічно! Хай там як, ветеранка не збиралася ділитися почуттями ні з ким зі сторонніх. Це не їх справа. 

Йти на заняття до Брайана хотілося ще менше. А той, неначе відчуваючи настрій Кейн знову кисло всміхнувся.

– Вітаю, ветеранко Лавкрафт!

– Почнімо одразу, гаразд? – зайнявши свою платформу мовила Кейн. – Не маю сили на твою пасивну агресію.

– Якби ж всі ветерани були такими слухняними і поміркованими, – мрійливо зазначив ментор, затягнувши пасок. – Зробіть глибокий вдих…

Він знову вдягнув напівшолом на її голову. Дівчина зітхнула, готуючись до нового випробування.

За мить Кейн опинилась у тому ж спогаді, що й того разу. Джей стояв перед нею у спробі переконати, що вся ця війна не має жодного сенсу, бо анімони не загроза.

 – Війна йде вже два роки, – розгнівано мовила Кейн. – Два, бісові роки ми не здатні їх побороти, а ти кажеш мені, що ми і не мусили? І я маю просто повірити в це?

– Вони у гармонії із природою своєї планети. Тож вона їх захищає. Людству ніколи цьому не навчитися. Ми засерли власну планету, а тоді пішли смітити на чужих, перед тим відбираючи їх. Ми вважаємо себе найрозумнішими, найрозвинутішими, та все це пусте его, Кейн. Людство – це рак Всесвіту. І ми його частина.

Капралка насмішкувато пирхнула:

– Трясця, чого ж ти там напився?

– Просто вода із джерела і дотик анімона. Ти ж знала, що у них є телепатична сітка?

– Що? – нахмурилась вона.

– Проблема Влади і нас з тобою в тому, що ми недооцінили їх. Влада вважала, що захопити планету буде легко, бо тут живуть примітивні травоїдні створіння. Насправді ж, вони досить розвинуті.

– Не сміши…

– Те, що для людства єдиний розвиток це технічний – не значить, що всі інші мають розвиватись у такий самий спосіб. Вони перевершили нас у вмінні дбати і обмінюватись піклуванням. Вони доглядають за рослинами, дозволяючи їм уникати хвороб листя чи коріння. Ті ж, своєю чергою звивають їм дах над головою та очищують повітря і джерела.

– А траву, яку вони жеруть в обмін на допомогу? Це ми рахуємо?

– Все відбувається досить таки контрольовано. Вони не вживають у їжу рослини, що на піку свого життєвого циклу.

– Ми справді ігноруватимемо той факт, що у контексті споживання рослин, анімони виступають тими ж хижаками?

– Ти розумієш це неправильно.

– Я не бажаю продовжувати розмову. Ти мелеш якусь маячню. Ми тут, бо вони нам загрожують. Що б вони тобі не передали своєю телепатією чи веселою водицею – це брехня.

– Чому брешуть саме анімони, а не Влада? Ти ніколи не думала, що саме Влада нами маніпулює, а не…