Розділ 13

На вечері, Кейн розгублено колупала вилкою курку із соусом теріякі. Апетиту не було геть, та і подумки вона була надто далеко від їжі. Все силкувалась пригадати, що тоді сталося. І чому та симуляція від Брайана здавалась такою неправильною. 

Ветеранка відсунула тарілку, усвідомлюючи, що їжа вже охолонула, а соус застиг, перетворюючись на якесь не надто апетитне желе. 

Тінь лягла на її стіл, дівчина підвела очі. Поряд стояв один із ветеранів,  модифікований вовк, Селлеґ Тірс.

– Здоров, Лавкрафт, – прохрипів він.

– Привіт, – стримано привіталась вона.

Чоловік всівся навпроти, поставивши свою тацю на стіл. Кейн не розуміла, чого він вирішив скласти їй компанію, та вирішила не запитувати. Вдавала, що її це не турбує, хоч насправді дівчину неабияк нервували незаплановані соціальні контакти. Вона мала надто обмежене коло людей, яких могла терпіти. І розширювати його не планувала.

Селлеґ тим часом набрав ложку каші із м’ясною підливкою і закинув до рота.

– Перед поїздкою, я навідував брата, – тихо мовив він, активно пережовуючи. – Він передав для тебе дещо.

– Твій брат? – здивувалась Кейн, здійнявши брови. – Я не знаю його особисто.

Він витер рота серветкою, кинувши ложку у порожню тарілку.

– Так. Але він перебуває поряд з тим, кого знаєш.

Селлеґ кивнув на свою тарілку і підвівся, лишивши капралку на самоті із його тацею недоїдків.

Від цього чогось було гидко, та вона все ж потягнулась до білої поверхні, вкритої залишками вечері. Спершу не розуміла, що саме мав на увазі ветеран, а тоді придивилась і звернула увагу на ледь помітну пластинку. Це був цифровий бейдж, такі вважались одноразовими, одразу після завершення зустрічі у в’язниці, їх пропонували викинути у годящу для цього урну. Втім Селлеґ чомусь її забрав.

Кейн взяла тарілку і підвелася. Розвернувшись спиною до охоронного пункту, вона підхопила пластинку великим пальцем і стисла у долоні. Тоді поскладала всі тарілки одна на одну, зібрала таці і лишила їх у відведеному місці. Пластинка неприємно колола долоню, Кейн відчувала разом із нею і жир від їжі, під якою Селлеґ ховав пластинку. Притлумивши огиду, ветеранка спокійно залишила їдальню, аби не викликати підозр. Та вже у коридорі капралка прискорилась, мало не біжучи до вбиральні. Бо це наразі було єдиним місцем, де за нею б не підглядали.

Вона витерла пластинку від решток їжі і піднесла її до очей. Та була прозорою і переливалася дуохромом: від неонового рожевого, до зеленого. На перший погляд, пластинка була порожньою. Та як придивитись – поверхню було подряпано дуже тонкою голкою. Ряди чисел вкривали її повністю.

3 19 18 11 0 3 23 21 1 23 11 16 11 0 10 3 33 10 19 15 0 12 10 0 6 7 22 33 23 31 17 1 0 12 23 7 21 1 27 12 33 17 11 0 12 18 6 11 5 19 99 0 18 7 0 10 18 1 32 97 0 30 19 0 3 12 6 2 24 3 1 8 23 31 22 33 99 0 23 1 0 3 19 18 11 0 6 19 0 28 19 4 19 22 31 0 18 1 22 0 4 19 23 24 32 23 31 99 0 24 0 3 33 10 18 11 27 33 26 0 23 7 20 7 21 0 23 7 9 0 3 3 7 6 7 18 19 0 19 2 19 3 33 10 15 19 3 24 0 23 7 21 1 20 12 32 99 0 2 7 21 7 9 11 0 22 7 2 7 97 0 6 1 14 0 10 18 1 23 11 97 0 30 19 14 18 19 0 20 19 3 7 21 18 7 29 22 33 99 0 6 99

Кейн, закрила рукою рота.  Спогади одразу ж замерехтіли перед очима.

Після чергового тренування, Джей залишався із Кейн і обговорював її помилки. А часом і допомагав одразу поліпшити рухи, техніку дихання чи знову підкидав її симулятором невагомості, бо дівчинка ніяк не могла навчитися правильного положення тіла і теліпалася там як лантух з незрозумілим вмістом, раз по разу б’ючися лобом об штучну обшивку тренувальної капсули.

– Кліфф-Торне! – озвався командир.

Кейн і Джей миттю підвелися, виструнчившись.

– Ти передав повідомлення Брієнсу?

– Так, сер.

– Чудово. Сповісти, коли дешифрування буде готове.

– Так, сер.

Щойно командир відійшов, Кейн нахмурилась, наблизившись до хлопця.

– Але ж ти сам все дешифруєш, чого він думає, що це робота Брієнса?

– Завжди вдавай, що тупа, – відповів Джей. – Хай думають, що ти здібна лише на виконання прямих вказівок. Знатимуть, що здатна на більше – навалюватимуть купу зайвої роботи.

– Але…Що як вони схоплять Брієнса за дупу і він викаже тебе?

Джей криво всміхнувся.

– Я навчаю його. Він може дешифрувати кілька базових кодів. А мене не видасть, інакше я розповім всім, що він закоханий у очільника загону.

– Скотта? – здивовано спитала Кейн.

– Так. І я міг випадково побачити дещо дуже особисте якось серед ночі у ангарі, – криво всміхнувся він.

Кейн здійняла брови.

– А ти реально щось таке бачив?

Джей вишкірився:

– Ні, але його реакція довела, що там щось таки сталося.

– Але як ти зрозумів…