Розділ 10

Після найдивнішого шикування за все життя, Кейн разом з іншими рушила до їдальні, де вже підготували шведський стіл, що складався із неймовірної кількості синтезованих вітамінних коктейлів та їжі, приготованої на будь-який смак. Для вечері більшість мала урочистий одяг. Ветеранка ж лише вдягла інший светр, лишившись у тих самих штанях. І так забагато честі.

Кейн не відчувала особливого голоду, хоч і їла лише по пробудженню, та все ж мусила взяти до рук тацю. Модифіковані ведмеді та вовки нагрібали собі гори їжі, користуючись кількома тарілками. Їли вони теж не надто охайно, тож ветеранка обирала не дивитися на них під час прийому їжі.

Поклавши апетитний стейк улюбленого середнього просмаження, Кейн раптом глипнула на тартар з телятини і відчула, як слина набралась у роті. Шлунок одразу ж озвався жалібним вуркотінням. Ветеранка ненавиділа потреби свого гепарда, а надто втілювати їх у людному місці, втім бажання було занадто сильним, тож вона виклала стейк і поклала таки той бісів тар-тар на тарілку. Для «треба», вона додала кілька помідорів, руколи та базиліку, (хоч останній не надто подобався її звіриній подобі, сама Кейн його обожнювала). 

Спинившись біля триярусної підставки із ню-фруктами, вона замислилась. Це були плоди, що вважалися «екзотичними», адже зростали на Індиґо-352 кілька тисяч років до експансії. Смак у них був досить цікавим: спершу гіркий і терпкий, тоді набував соковитої солодкості і вибухав кислинкою, лишаючи посмак, що нагадував хвою та цитрус. Людство не вигадало нічого ліпшого, як назвати такий плід ню-фруктом. По частині нових назв люди завжди мали особливі проблеми, «грабуючи» латину чи з’єднуючи між собою кілька запозичених з інших мов слів. Кейн хитнула головою, від власних роздумів і все ж додала кілька дольок до своєї тарілки, а тоді рушила до вільного столика. 

Для кожного гостя пропонувалося три напої на вибір. Ветеранка не довго думаючи, спинилась на воді. Хоч чимало хто з ветеранів обрав виноградний та вишнево-сливовий сік, від якого одразу ставав гучнішим і веселішим, ніж на початку трапези.

Кейн поставила склянку на сяйливе кільце і торкнулась блакитної цятки на панелі. Келих наповнився до половини. Одразу схопивши його до рук, дівчина миттю осушила його і повторила операцію. Лише за третім разом нарешті втамувавши спрагу, ветеранка нарешті перейшла до вечері.

Спершу вона намагалась їсти вилкою, обережно підхоплюючи шматочки маринованого м’яса, паралельно гризучи грінку, що подавалась разом зі стравою. Та вже за кілька хвилин просто схопила в жменю і закинула до рота, заплющивши очі від смаку, що змушував її серце прискорено битися. Кейн не цікавило який вигляд вона має. У такі миті ветеранка мріяла лише про те, аби нарешті наповнити шлунок. Довкола відбувалось те саме, як не гірше: майже ніхто не користувався приборами. Всі гризли, огидно плямкали і розбризкували олію та соус навсібіч, псуючи свої ретельно підготовані вечірні туалети. Добре, що в їдальні не було живого персоналу. Певно тих бідолах би вивернуло від такої картини.

Облизавши пальці, Кейн підвелася, повернувшись до столу зі стравами. Ветерани вже добряче розтягали їжу, лишаючи не так багато для вибору, та все ж дівчина схопила стейк і ледь повернувшись до столу – з’їла його руками, відчуваючи як соус стікає ліктями. Добре, що їй вистачило розуму підняти рукави.

Нарешті втамувавши голод, ветеранка обтерла руки та обличчя тканинною серветкою і підхопила келих з водою, задоволено зітхнувши. Безумство за сусідніми столами теж потроху вщухало. Ситі звірі у людських тілах зараз так само приходили до тями після поглинутої їжі. Хтось без жодного сорому копирсався в зубах зубочистками, виготовленими із синтезованого бамбука. Хтось поглинав келих за келихом, не маючи сил спинитися, а хтось з цікавістю поглядав на стіл, чи бува, не лишилось там ще чогось смачненького.

Раптом вогненно руді кучері зблиснули за столиком, де сиділо четверо ветеранів. Усміхнена і яскрава дівчина сяйнула ямочками, регочучи з чийогось жарту. Кейн поспішила відвести погляд аби Саманта її не помітила.

Вона опустилась на стільцеві, взявши келиха до рук.

– Кейн? – почулося збоку.

– О… ні… – бурмотіла ветеранка, прикривши обличчя.

– Кейн! – пискнула Саманта наблизившись.

– Трясця…

Струнка і висока дівчина знову всміхнулась, підійшовши до ветеранки.

– Привіт, кицю! – Саманта розцілувала повітря довкола її щік, зануривши дівчину у бридотний аромат ванілі жасмину і біс його зна чого ще.

Кейн щосили чхнула, втерши носа серветкою.

– І як ти протягла сюди цю бомбу-смердючку?

– Ну, нам дозволено взяти пʼять речей, хіба ні?

– І ти взяла пʼять смердючих парфумів?

– Ні, я взяла два парфуми, резинку для волосся і ще дві дрібнички.

– Дві дріб… – очі Кейн розширились. – Ти притягла сюди свої цяцьки?

Саманта всміхнулась, відпивши трохи свого напою.

– А що? Маккензі далеко, а я тут з вами невдахами застрягла бозна на скільки! Ну, розповідай: як справи?!

– Чому тебе не було у капсулі? Я б запам’ятала цей сморід.

Саманта закотила очі.

– Маккензі привіз мене сюди на власному кораблі. Ми прибули якраз на вечерю.