Розділ 5

Спортивна зала була однією з обов’язкових заходів, до яких долучали ветеранів. Навіть непутящий Бріон відвідував її, хвала Всесвіту в інші дні, тож вони із Кейн ще не перетиналися.  Сама концепція сучасної спортивної зали дратувала її. Ветеранка бачила у кіно та серіалах ті великі зали із купою різних за призначенням тренажерів, гантелей та штанг різного розміру. Їй здавалось, що така кількість навантажень має позбавляти зайвих емоцій, дозволяти їх випускати. Вона б охоче спробувала.

Сучасні ж передбачали спеціальний костюм із панелями мікротоків, розташованих довкола всіх м’язів тіла, включно з обличчям. Датчики на її руках та ногах виконували стабілізувальну функцію і при цьому були майже невідчутні, а окуляри віртуальної реальності могли перенести будь-куди, у задану нею локацію. Кейн обирала власну квартиру. Тільки свій барліг зараз здавався найбільш комфортним за все, що оточувало її. Платформи рухались під нею, даючи їй змогу виконувати навіть такі прості рухи як сідання і піднімання з дивану, що завдяки костюму і справді тренували її тіло.

Коли нарешті обов’язкова година тренувань скінчилась, дівчина зняла костюм, кинувши його у спеціально відведений кошик.

– Вітаю, ветеранко Лавкрафт. Сьогодні Ви спалили 550 калорій. Чудовий результат.

Кейн не відповіла, увійшовши до душової кабіни. Нижній костюм і білизну одразу ж поглинув кошик для брудного одягу. Душ завжди адаптувався до оптимальної температури тіла і проводив дуже ефективний масаж, завдяки якому жодні тренування не викликали болю у м’язах наступного дня.

Обтершись рушником, Кейн потягнулась до столика де вже був підготований комплект чистої і висушеної білизни та одягу.

Нашивка, хоч і була зсередини вкрита м’яким матеріалом, все одно часом кололася. Ветеранка якось намагалась відпороти її геть, та щоразу як випраний одяг поставлявся до її будинку, нашивка поверталась на місце. То було неначе клеймування Влади. Так вони позначали кожного відставного військового. Наче всі вони частина системи. Наче кожному тільки і лишалося, що жити із постійним нагадуванням всього, що вони накоїли.

Залишивши спортивний центр, ветеранка рушила людною вулицею. Навколишній шум дратував її, тож вона поспішила встромити навушники до вух. Часом на неї дивились як на дурепу. Більшість вживляла стереосистеми у свій організм. Маленькі зелені цятки світилися у кожного під вухами. Всього одне натискання на шкіру – і музика чи черговий тупий ШІ-подкаст на обрану тему уже у твоїх вухах. Фізичні навушники, а особливо провідні здавались людям чимось чужорідним, абсурдним, марним. Вона намагалась уникати тих поглядів, та у натовпі, де кожен неначе навмисне штурхав у плече, це було неможливим. А тиснява, задушливість і гамір викликали у неї паніку. Серце калатало в грудях, а у голові паморочилось.

Кейн полегшено зітхнула, щойно у навушниках заграла «Colorblind» від Counting Crows. Сумна, некваплива та з нею все ставало хоч трохи більш стерпним. Поклавши руки до кишень, вона відчувала як тремтять її пальці. Намагаючись не дивитись на людей, ветеранка рушала вперед, підганяючи себе. Натовп неначе лише зростав. Ну, звісно обідній час... Цей період доби вона ненавиділа найбільше. Лише о пізній годині, коли вулиці були порожніми Кейн могла зітхнути на повні груди.

Увійшовши до вже знайомої крамниці, вона якусь мить стояла на порозі, заплющивши очі. То відчувалося так, наче вона прийшла до укриття, де їй нічого не зашкодить. Стягнувши навушники, вона закрутила їх довкола плеєра і кинула до кишені штанів.

– Вітаю, Кейн, – озвався сивочубий чоловік, із окулярами, що мали цифровий зум, у яких йому було напрочуд зручно працювати із мілкими деталями.

– Привіт, Купере.

– Все гаразд? Ти якась бліда. Може, водички? Я якраз профільтрував, сьогодні з ароматом лайму.

Вона хитнула головою. 

– До речі! Із днем народження. Знаю, він минув тиждень чи кілька тому. Та все ж…

Кейн всміхнулась.

– Дякую.

– В мене до речі і подарунок є! Зараз, хвилинку, – продавець зник за дверима.

– Та не варто було! – мовила вона.

Кейн отримувала подарунки виключно від Джея та Саманти. І в обох вони були абсолютно непотрібними, та все ж приємно мати увагу від друзів. Цього року, до речі Саманта вирішила подарувати їй старий дисковий телефон. Це вже краще за цілу коробку асорті із «сатисфаєрів», втім такий раритет був хіба сувеніром, який вона притокмачила на вході до квартири.

Купер повернувся, несучи в руках панель розміром з два кроки.

– Хлопці сьогодні доставили. Ти оціниш. Даруй, що без цифрової обгортки…

Кейн пирхнула, опустившись на підлогу, де Купер поклав платформу.

– А що це?

– Бігова доріжка. Вона була провідною, та я поставив доволі потужний акумулятор. Заряджається раз на місяць, просто приноситимеш мені я все зроблю.

Кейн здійняла брови.

– Трясця, Купере! Це ж саме те, що треба!

Продавець всміхнувся.

– Дякую.

– Ще є спортивний комбінезон. Він взагалі новий, навіть не розпечатаний. Хочеш – візьмеш у доповнення, коли розмір підійде, – Купер підвівся. – Зараз принесу.