Пролог

Корабель трусило, зірки за вікнами ілюмінатора лишались статичними, неначе вони стояли на місці, та Реймі знав: у цю мить вони долають неймовірну відстань, віддаляючись від власного дому, що вже був у вогні, назавжди. Тіллі запищала, стискаючи підлокітник крісла. Хлопчик повернувся до неї. 

– Тобі страшно? – спитав він.

Дівчинка кивнула, карі очі були сповнені паніки. Реймі взяв її за руку.

– Не бійся. Ми врятуємось, – рішуче заявив він і дістав із сумки айпод.

– Що це таке? – спитала Тіллі, розглядаючи застарілу техніку, яку люди не використовували уже кілька тисячоліть.

– Реліквія, – всміхнувся він, погладивши пальцями покоцаний екран. – Хочеш послухати дещо?

Він розплутав навушники й передав один Тіллі.

– А що ми будемо слухати? – спитало дівча з другої спроби вдягнувши навушник.

– Кілька слів від мого друга.

Хлопчик знайшов необхідний трек і натиснув кнопку. У навушнику роздався приємний хрипкуватий голос. Голос доброї знайомої, за якою він дуже сумував. Єдину, хто коли-небудь намагався зрозуміти та підтримати Реймі.

– Переказую найщиріші вітання майбутнім поколінням, – говорив голос у записі. – Я розповім вам одну історію. 

Реймі заплющив очі, аби не заплакати, Тіллі стурбовано поглянула на нього. Голос продовжував:

– Сприймайте її як повчальну казку без щасливого кінця, як легенду чи мою останню волю. Все почалося ще у далекому 5005-му році, коли людство відчуло готовність вийти за межі власної галактики…