Розділ 2

​Перепнулася з ноги на ногу.

​— Так, — я відкашлялася, відчуваючи, як щоки знову спалахують. — Ми випадково перетнулися. Я трохи… підмочила репутацію пана Артема.

​— Але міс виявилася напрочуд винахідливою і швидко ліквідувала наслідки катастрофи, — чоловік ледь помітно підморгнув мені, хоча для Олександра його тон звучав абсолютно по-діловому. — Що ж, якщо ви підходите до бізнесу так само стрімко, як до порятунку чужих сорочок, я готовий вас вислухати.

​Я зробила глибокий вдих, підійшла до екрана і під’єднала флешку. Наступні двадцять хвилин я розповідала про свою мрію. Арт-кав'ярня — місце, де п'ють каву й кожен може обрати собі біле керамічне горнятко, фарби, і розписати його так, як забажає душа.

​Майстер-класи для дітей зі смачним чаєм, а влітку — молочним коктейлем і тістечком. Свіжа випічка і простір для творчості. Куточок для дітей, щоб батьки спокійно могли попити кави. Цікаві конкурси на розпис посуду й голосування серед відвідувачів за найяскравіший дизайн. Куточок книголюбів із вітриною книжок і можливістю розфарбувати собі закладку.

​Гарні малюнки на каві, стіни, прикрашені картинами.

​Інвестор слухав уважно. Його розслабленість кудись зникла, він ставив чіткі, гострі запитання щодо окупності, постачальників кераміки та витрат на матеріали. Я відповідала впевнено, бо горіла цією ідеєю вже понад рік і знайшла, з ким можна співпрацювати. Поговорила навіть із невеликою пекарнею, яка за приємними цінами могла б постачати випічку й проводити майстер-класи. Великий пласт роботи я була готова зробити своїми руками, щоб зекономити гроші й втілити свою мрію, я була готова на все. Навіть годинами фарбувати стіни, встановлювати полиці й працювати баристою.

​Коли я закінчила, у кімнаті повисла тиша.

​Я нервово ковзнула поглядом по Артему Дмитровичу, той вчитувався в мій останній слайд із підрахунками витрат і задумливо потирав щетину.

Стисла спітнілі долоні, намагаючись сховати свою невпевненість, але руки трохи трусилися.

​— Цікавий концепт, — нарешті резюмував він, збираючи свої папери. — Я подумаю.

​Він підвівся і попрощався з Олександром, який посміхався так запобігливо, що, здавалося, от-от лусне від натягнутої усмішки.

​— Бажаю всього доброго, пані… — він простягнув мені руку, й тільки зараз я зрозуміла, що зовсім забула йому представитися.

​— Ліна, — я простягнула руку й легко потисла.

​Він здивовано звів брови й глянув на свою долоню, в якій тепер лежали гроші.

​— Я ж казала, що сама заплачу за хімчистку, — усміхнулась я, стримуючи нервове тремтіння, і, кивнувши, швидко вийшла, ледь не перечепившись підбором за стілець.

​Ні, ну а як інакше? Щоб він думав, що я так легко беру чужі гроші й відмовляюся від своїх слів? Ну вже ні.

​Я їхала додому в душному, переповненому автобусі, й кожен кілометр здавався вічністю. Мозок весь час повертався до ранкової катастрофи. Невже він відмовить лише через те, що я облила його вранці?

​Я нервово смикала сумку на плечі.

​Ну, молодець, Ліно… Так запороти працю останнього року треба ще вміти! Можливо, мені дійсно рано пхатися в бізнес? І надалі займатися малюванням картин і портретів на замовлення? Кому потрібна ще одна кав’ярня з мільярдів кав'ярень? Олександр ледве знайшов зацікавленого інвестора, а я… Я зітхнула, згадавши, що помічнику треба буде заплатити чималу суму попри те, чи вкладе інвестор гроші, чи ні. Він свою справу зробив, а я…

​Час до вечора я провела як на голках, гіпнозуючи телефон. Коли екран засвітився невідомим номером, ледь не впустила смартфон на підлогу.

​— Алло? — голос зрадницьки тремтів.

​— Це Артем. Я переглянув вашу пропозицію ще раз.

​Моє серце зупинилося, а повітря перестало надходити в легені.

​— Я готовий профінансувати ваш проєкт, — пролунав його спокійний, оксамитовий голос, і я ледь не заверещала від щастя. — Але в мене є кілька умов.

​Я завмерла, як олень перед мисливцем, боячись навіть подумати про варіанти.

​— Яких? — насторожено запитала.

​— Я буду особисто контролювати кожен етап. Починаючи з вибору приміщення. Я переглянув список ваших підрядників, і щодо деяких із них у мене виникли сумніви та зустрічні пропозиції. Завтра о десятій я заїду за вами — підпишемо деякі документи й поїдемо дивитися першу локацію з того списку, що ви надали. Сподіваюся, ви будете готові? І, будь ласка, цього разу пийте свою ранкову каву вдома. Хімчистка салону обійдеться дорожче за сорочку.

​Я гикнула.

​— Добре, щиро дякую!

​— Скиньте адресу на цей номер у телеграмі, до зустрічі, пані Ліно.

​Він поклав слухавку, не ставши чекати відповіді. Я зробила глибокий вдих і заверещала.

​У мене, бляха, вийшло!

​— Святі їжачки, що ти так кричиш, Ліно?

​Зі своєї кімнати кулею вискочила Ася.

​— Він інвестує гроші, Асю! В мене буде своя кав'ярня! — схопила я подругу за руки й пострибала на місці.

​Здавалося, я зараз готова звернути гори.

​— А я ж казала, мужчинчик що треба! — вона радісно підняла великий палець угору. — А ти переживала…

​— Звісно, коли доля може залежати від однієї плями з кави…

​— Хто знає, можливо, саме їй ти й маєш дякувати, — пробурмотіла подруга й попленталася на кухню.

​— Ти думаєш, він зробив це з вдячності за те, що я зіпсувала йому сорочку? — я пирхнула.

​Ася закотила очі.

​— Іноді мені здається, що у твоїй дупі грає дитинство, — хмикнула вона.

​— Шикарній дупці, на секундочку! — я повернулась до подруги спиною й помахала, наче задоволена собака хвостом.

​І саме в цей момент мій телефон коротко блимнув. Повідомлення в Телеграмі від невідомого номера: ​«І ще одне, Ліно. Одягайте завтра щось зручне. І сподіваюся, ви не боїтеся висоти та пилу».

​Я закліпала очима, перечитуючи текст. Якої ще, в біса, висоти? Ми ж їдемо дивитися приміщення під кав'ярню на першому поверсі, а не стрибати з парашутом!