Глава 9. Повернення

З порталу вистрибнув розлючений Світан, з виразу обличчя котрого одразу можна було з’ясувати ступінь його розлюченості – найвищий! Дівчина ледь глінтвейн від несподіванки на себе не вилила. Зате Хрумчик зрадів:

– Ось хто рятівник! Ну, нарешті!

Леппалуді, що якраз тільки повернувся з льоху, просто сів на підлогу: не кожного дня в тебе вдома портали прочиняються. А Сигрір якось враз зменшився у розмірах й з-за столу тільки й було видно, що його капелюх.

– Давай! – махнувши рукою, гарикнув Світан. – Я не втримаю портал довго!

Першим зреагував фамільяр, кинувшись до отвору, але цієї ж миті до будинку влетів Альвісс:

– Не так швидко! – крикнув він й повітряним вихором збив з ніг несподіваного рятівника арештантів.

Портал зник просто перед носом Хрумчика, на що той розпачливо аж вискнув:

– Оце все моє щастя!

Світан швидко скочив на ноги й з його рук вирвались потужні струмені води, що стали між ним й альвами непорушною стіною, котра швидко замкнула нападників у якусь подобу водяного кубу, залишивши тим невеликий об’єм повітря.

– Яке слушне зауваження, – буркнув він тому, хто збив його з ніг. – От і не варто було спішити.

Дівчина лиш очима блимала, переводячи ошелешений погляд з брата на альвів й назад:

– А як ти це зробив? – опанувавши себе, вичавила вона.

– Багато вчився, – сердито пирхнув у відповідь чоловік. – Зараз прочиню портал й забираємось звідси!

– Е-е-е, – потупила очі Світана, – з цим можуть виникнути проблеми. Щось на зразок, як у Змієвирі.

Не надто довіряючи словам сестри, чоловік все ж спробував прочинити портал: його спроба виявилась більш вдалою, ніж у Світани, та сформувати повноцінний прохід не вдалось і йому. Те, з яким виглядом він обертався до сестри, викликало в неї непереборне бажання сховатись хоча б і за столом під капелюхом Сигріра, але той вже був зайнятим, тому вона просто втягнула голову в плечі, очікуючи на неї громи з блискавками.

– Це ти так товсто натякнула, щоб наступного разу наслідки твоїх вибриків я ліквідовував сам?! – блискавки з його очей, хай і фігурально, та сипались.

– Я думала – так буде швидше, – буркнуло похнюплене дівчисько. – Тебе ж не хвилювало – як я це зроблю. Головне – результат.

– Результат? – просипів чоловік, захрипнувши від обурення. – Який результат?! Де ми?! – від його рику здригнувся й Леппалуді, так і сидячи на підлозі.

– У Льйосальвхеймі, – пирхнув Хрумчик. – Світі альвів, – він зиркнув на юленісе з велетом й додав: – І не тільки.

– Де це?! – все більше розпалювався Світан.

– Це тут, – пискнула Світана.

– Чудово! – грюкнув кулаком по столі чоловік, від чого Сигрір просто сповз зі стільця, ховаючись за ним. – Завтра повертаються батьки, а вдома ні доньки, ні сина, що мав за нею приглядати! Зате є незнайома дівчина, котра з трагічним виразом повідомить їм про те, як їхні діточки один за одним зникли в якомусь порталі. Світано! – гарикнув він вчергове, що вже й вона підстрибнула. – Я зроблю все, щоб ти перескладала всі іспити! От повір мені! І я буду присутнім на кожному з них!

– Якщо повернемось, – несміливо вклинилась в його монолог дівчина.

– Обіцяю тобі! – ошкірився на неї брат. – Я прогризу цей портал додому, хоча б заради цього! Хто вони? – кивнув він на альвів, що намагались виборсатись з пастки, до якої він їх запхнув. – Вони тебе образили?

– Ну-у-у, – потупила очі Світана. – Прийняли за порушницю кордонів їхнього світу.

Чоловік гучно видихнув:

– Я їх розумію. Панове! – повернувся він до альвів. – Я випущу вас, але ви маєте дати слово, що не намагатиметесь зашкодити мені, чи цій, – Світан скептично викривив губи, – милій дівчині. Вашого кивка, гадаю, буде достатньо.

В нього втупились скрижанілі очі Альвісса, але за хвилину той кивнув.

– Я сказав, що погодитись мають всі, а не один з вас, – наполягав чоловік.

Коли Світан отримав невдоволені, але все ж кивки й інших п’яти альвів, він викинув вперед руки й водяна стіна наче випарувалась, залишивши своїх полонених абсолютно сухими. Наблизившись до незнайомця, Альвісс втупився в нього похмурим поглядом:

– Хто ви?

– Як я розумію, моя сестра вже встигла надати всю необхідну інформацію про те, хто вона й звідки, але вам це абсолютно нічого не прояснило, як і мені – відомості про те, що ми у Льйосальвхеймі, – не менш похмуро дивився на свого опонента Світан.

– І як ви тут опинились? – альв недобре блимнув на дівчину, що ховалась за широкою спиною брата.

– Моя чудова сестричка відрізняється нелюбов’ю до теоретичних знань, через що й припускається купи помилок, – аж процідив крізь зуби Світан. – От тільки цього разу помилка виявилась надто розмашистою, – він все ж скосив сердитий погляд за плече. – Тож, пропоную мирно розв’язати цю проблему.

– А, якщо – ні? – з викликом кинув йому альв. – Воюватимеш?!

– Послухай! – Світан заграв жовнами. – Я мирна людина, котра займається наукою, й не має жодного бажання з кимось битись, – він скосив гнівний погляд на дівчину. – Я всього лиш захищав сестру!

– Від чого? – погордливо смикнув підборіддям Альвісс.

– Звідки я знаю?! – гримнув чоловік. – Ти знищив мій портал! Що мені залишалось?! До того ж, – пропікав він зухвалим поглядом альва, – завваж, жоден з вас не постраждав.  

– Зате на мені – антимагічний браслет, – ображено буркнула дівчина.

– Ну, от з цим я якраз погоджусь, – не обертаючись, пирхнув їй у відповідь брат. – Так явно безпечніше.

Та щось обурено пробуркотіла, але її голос потонув у схвальному вигуку Альвісса:

– Невже я чую голос розуму?!

Світана лиш розпачливо простогнала:

– А можна ми вже додому повернемось?

– Так я ж не проти! – з їдучим виразом обличчя розвернувся до неї брат. – То, може, спитаєш в цих милих добродіїв, що стали невинними жертвами твого вломлювання в їхній світ? До речі, – розвернувся він до альва, – а що то за велетенський кіт вистрибнув з порталу?