Глава 5. Зміїна дипломатія

Столова, куди всіх запросили на обід, була оздоблена моховим агатом теплих тонів й з чудернацькими малюнками на камені: наче сама природа вивела на ньому казкові пейзажі. Ірина намагалась не витріщатись на це все, хоча й не була певна, що контролювала себе повністю – надто багато цікавого й незвичного було довкола.

Її всадили поруч зі Світаном, оскільки він наполіг, що вона таки його наречена, а дівчина радісно йому підтакувала, хоча, насправді, вже гарчати хотілось. Та підпасти під зміїне навіювання бажання не було зовсім. Звентар цілком серйозно попередив, що його татусь ґрунтовно захопився ідеєю одружити свого молодшого сина, бо продовження роду для нього – то святе, а синочка все ніяк не визначиться. Тож, поява істинної пари тільки зіграла йому на руку, і без хитрощів буде не викрутитись, бо ж князь Шамаш володіє величезною силою, котрій далеко не кожен здатен протистояти. Але Звентар дещо вигадав.

Світана вмостилась навпроти них поруч з княжичем. Вони так мило одне одному усміхались, що можна було сміливо зарахувати їх до розряду, щонайменше, закоханих. На що князь поглядав дещо здивовано.

Більше нікого не було, оскільки, як пояснив Звентар, старші сини вже давно мали свої сім’ї й домівки, а дружина князя не бажала сідати за один стіл з пасинком, котрого чоловік нагуляв на стороні.

– Я щось пропустив? – Великий Полоз звернув погляд на сина.

– Небагато, – зверхньо посміхнувся той. – Тільки те, що я збираюсь одружитись зі Світаною, як тільки вона досягне магічного повноліття.

Князь втупився в дівчину, ніби намагався з обличчя зчитати її вік:

– І скільки ж чекати до цієї щасливої події? – не дуже схвально блимнув на свого молодшого нащадка.

– Рік і місяць, – спокійно відповіла замість Звентара Світана.

– Дівчинка вдвічі молодша за тебе, – Шамаш окинув сина досить осудливим поглядом.

– Коханню всі віки покірні! – задерикувато хмикнула «дівчинка». – Чи вам не знати? – не замислившись, натякнула вона на походеньки тридцятитрьохрічної давнини самого князя, про котрі свого часу не пересудили тільки ліниві до такого ступеня, що й через три десятки років вже й нове покоління про них знало.

Шамашу тоді було за сорок, коли він закрутив роман з досить юною апсарою*, що прибула у складі делегації Дравидії для налагодження постачання дорогоцінного каміння. Прекрасна танцівниця була донькою керівника делегації, й на одній з вечірок, влаштованій на їхню честь, так скорила серце князя своїми чарівними танцями, що через дев’ять місяців на світ з’явився Звентар. Хоча подейкували, ніби князь застосував магію навіювання, щоб звабити красуню – так був захопився нею, але підтверджень цьому не було, як і спростування.

Скандал був грандіозний! Мало не міжсвітового масштабу. Гандхарви* вимагали одруження з дівчиною. Шамаш вже ладен був жити на дві сім’ї, поки не з’ясувалось, що юна красуня виявилась доволі вітряною особою, й не встиг їхній син досягти й року, як вона вже закрутила роман з дравидійським нагом* – тягнуло її, мабуть, до змієлюдей.

Зрештою, зійшлись на тому, що сина забирає й виховує князь, а апсару таки видали заміж за останнього коханця. Але дитину вона все ж таки інколи навіщала, через що в князя були постійні конфлікти з дружиною. Старші сини також поглядали на татуся скоса, але вголос не ризикували озвучувати невдоволення, бо ж всі дошкульні шпильки й скандали він спускав лиш княгині, усвідомивши власну дурість й відчуваючи провину, але тільки їй.

Плітки ж стихли досить швидко після того, як він особисто ледь не розплавив мізки надто довгоязиким. Демонстрація була наочною й болючою, тож, зміїне князівство вирішило за краще не шипіти на свого володаря.

Звентар запобіжно накрив своєю широкою долонею тендітний зап’ясток Світани, натякаючи, що краще помовчати, на що та блимнула на нього промовистим невдоволеним поглядом, але розвивати тему не стала.

Шамаш нічого не відповів на ремарку й перевів погляд на Світана:

– А ваші батьки в курсі їхніх стосунків?

– Будуть в курсі, – випередила брата Світана, не давши тому й рота розкрити. – І проти вони не будуть. Але є одна умова, – вже зовсім безстрашно задерла свого носа невгамовна. – Я маю завершити освіту, й саме в нашій магічній Академії.

– А мене запрошують попрацювати на розбудові Синевиру проектувальником, – швиденько додав Звентар.

– Що?! – насупився князь. – Ти збираєшся покинути Змієвир?!

– А ти хочеш замкнути мене в його межах?! – тепер вже нахмурився й Звентар, що було досить незвично для його вічно сміхотливого виразу. – Здається, я вже давно виріс з того віку, коли так вже завзято варто було б мене опікувати.

– Ваша Світлосте, – втрутився таки Світан, – проектувальники такого масштабу, як Звентар, дуже високо цінуються. Академія, до речі, також планує розширення своїх корпусів, оскільки вони вже не вміщають всіх охочих в ній навчатись, а ще й дослідницькі потрібні. Досвід Змієвиру в підземному будуванні нам дуже знадобиться. Натомість, ми можемо налагодити у вашому князівстві виробництво магоходів для більш компактного пересування гостей Змієвиру. А заразом й створення портальних станцій.

– Ви вповноважені робити подібні заяви? – ледь здвигнув бровою князь.

– Так, Ваша Світлосте, – впевнено кивнув Світан. – Я перебуваю в складі ради з новітніх проектів, й саме на мене було покладено завдання провести перемовин з вами. А обставини лиш прискорили цей процес.

– Я подумаю, – невизначено кивнувши, князь підвівся з-за столу, даючи зрозуміти, що розмову завершено й, проходячи повз сина, додав: – Чекаю на тебе в кабінеті.

Зітхнувши, Звентар рушив за батьком, шепнувши Світані, поки удавав, що цілує її в щоку під пропікаюче-пронизливим поглядом друга:

– Чекайте на мене в покоях Світана.

Поки Звентар звітував батькові про свої приховані стосунки, компанія сиділа в покоях Світана, а той просто таки пропікав поглядом сестру: