Давні знайомі.

Якось вранці я прокинувся на своєму ліжку. Сонечко через віконце вже гріло моє личико. Я прокинувся з неймовірною насолодою, тому що вже за віконечком співали півні, а котики вже вмивалися на паркані. Я одягнувся в сірі шорти та зелену майку з намальованим динозавром на ній. Була восьма ранку, а всі ще спали, окрім матінки, яка вже була на роботі.

Я взяв книгу, що лежала в мене на столі, й з нею тихенько прокрався на вулицю. Півтори години промайнули непомітно, серед безліч цікавих рядків. А далі, як грім серед ясного неба з'явилися Антон Грубий і його менший двоюрідний брат Данько Пустоголов.

-Привіт!-прозвучав досить знайомий голос Данька.
-Привіт, Максиме!- прокричав грубий голос хлопця. Він був досить високим та підтягнутим. Я подивився на нього з недовірою. Данько побачивши це, втрутився:
-Ти чого, Максе? Що, старих друзів не впізнаєш?-і тут до мене дійшло! Це ж Антон з Даньком. Вони змінилися. А особливо Антон.
Він став мускулистим здорованем. Він був майже з голову вищий за нас з Даньком. А от Данько майже не змінився порівняно з його братом.Тільки от вище став і ширше в плечах. Оба хлопаки були вбрані кожен по своєму. От наприклад, Антон був вдягнений в червону футболку з білими полосками  і джинсові шорти болотного кольору. Йому це вбрання пасувало. Він був засмаглого кольору шкіри і навіть чимось схожий на цигана. Мабуть через брови! Вина всьому бровам от що! Данько ж був вбраний в звичайні шорти синього кольору і в білу футболку з чорними полосками. А от він був схожий на Білосніжку, яка їла тільки м'ясо і про фігуру забула. Шкіра, як у немовляти та такого білого кольору, що здавалося наче він тільки-но з НЛО. Весь такий пухкенький,волосся в якихось місцях як у блондина,а в інших як сірого кошеняти. А сам Антон вже звучав,як цілком доросла людина, але з таким же запалом до вуличних битв, чого не скажеш про Данька. Він як телятко, іноді хоче тебе буцнути,а іноді розливається в посмішці так, що його щоки вже більше схожі на щойно запечені пампушки.Я взяв себе в  руки і продовжив байки водити з ними.
-О! Привіт хлопці! Давно не бачилися. Як ви?- запитав я.
-Та все по старому. Слухай, Максиме, а ти то підріс!- сказав Антон.-Давненько ми всі разом не збиралися. Максиме, може давай до нас?
-Так, Максиме давай! Хутчіш!-прокричав Данько.
-О ні хлопці! Сьогодні ніяк. Весь день зайнятий.-і тут з будинку вибігла Катя.
-О, Катруся! Ти диви, як малеча виросла!-прокричав Антон.
-Я не малеча!- ображено надула губки Катя.
-Ну-ну!- підтримав гру Антона Данько.
-Ну так що, Максиме? Йдеш з нами?
-Ні хлопці. Давайте в інший раз?-відповів я.
-Ну Максиме! Ну що ж ти такий занудний став! Та ходи з нами!-прокричав Антон.
-Ні хлопці, вибачте, але я не піду. Можливо ввечері?-винним голосом відповів я.
-Ну не знаю чи ввечері нам вийде.-ображено протяг Антон.
-Тоді давайте зустрінемося вже завтра?-поцікавився невинно я.
-Подивимося!-виплюнув зло Антон.-Ну й добре, тоді бувай!-сказав ображено Антон.
-Та йдіть уже.- все ще ображено сопіла Катя.
-Бувайте хлопці! До зустрічі.
-Бувай Максе!-прокричав наостанок Данько.
І от, ми попрощалися з хлопцями і зайшли переодягатися до будинку.