Федя Штепсель являвся своєрідним «авторитетом» серед сільської молоді. Хлопцеві було вже понад двадцять років і своє прізвисько «штепсель» він отримав через те, що після школи вчився на електрика в районному технікумі. Правда за своєю спеціальністю парубок не пропрацював і одного дня, бо в цьому не було ніякісінької потреби. Його батьки вже тривалий час знаходилися закордоном, на заробітках, і регулярно та щедро фінансово забезпечували єдиного сина. Тож не заробивши за своє життя ні одної копійки Федя міг дозволити собі чимало всіляких витребеньок, навіть купив вживану іномарку, на якій постійно гасав по селі. Нахабна, хуліганська вдача юнака, помножена на постійну наявність чималих коштів, зробила його лідером невеличкої компанії хлопців, таких самих непутьових лобуряк, як і він сам. В рідному селі цьому гурту невгамовних гуляк було нудно тож вони частенько роз’їжджали а автомобілі Феді по цілому районі в пошуку нових «вражень» та «пригод».
В поле зору Штепселя Степан потрапив випадково, буквально тиждень тому. Парубок саме вийшов з сільської крамниці, як раптом почув хриплуватий, прокурений, голос позаду себе:
– Гей, пацан, як там тебе Стьопа, зачекай хвильку.
Юнак обернувся і побачив за неподалік себе Штепселя в компанії двох приятелів. Хлопці стояли й курили. Сам Штепсель тримав в руках надпочату пляшку вина й оцінюючим поглядом розглядав Степана.
– Підійди сюди, – промовив сільський «авторитет». – Хочу тебе дещо розпитати.
Степан підійшов до молодіжної компанії і як годиться дружелюбно поздоровкався з кожним хлопцем. Потім зиркнувши на Штепселя нерішуче поцікавився:
– Про що ти хотів мене розпитати?
– Будеш? – замість відповіді коротко запитав Федя простягнувши парубку пляшку зі спиртним.
Степанко, що міцніше пива ніколи нічого не вживав заперечливо захитав головою й чемно відмовився:
– Дякую, але я не п’ю.
Така відповідь чомусь дуже обрадувала Штепселя. Губи його скривилися у веселій посмішці й змовницьке підморгнувши хлопцеві він вкрадливо продовжив:
– Тобі вже здається виповнилося шістнадцять років, водійські права маєш?
– Так, – ствердно відповів на обидві запитання парубок, який дійсно цьогорічної весни нарешті отримав свої омріяні водійські права.
– Не хочеш покерувати моєю «кралечкою»?
Пропозиція була надзвичайно спокусливою, адже «моєю кралечкою» Штепсель називав власну «Mazda», на якій щоденно роз’їжджав селом. Сісти за руль справжнього автомобіля мабуть є в мріях кожного хлопця-підлітка, і Степанко не був винятком з цього правила. Хоча батько й давав йому інколи покерувати своїми старенькими «Жигулями», однак іномарка Феді так і манила елегантними, стрімкими лініями темно-синього корпусу та тонованими шибками вікон.
– Але ж в мене водійські права тільки категорії «А», і я можу їздити лише на мопедах та мотоциклах, – зробив останню кволу спробу уникнути спокуси Степан.
– То пусте, – заспокоїв його Штепсель. – Поліцейські у нашому селі не часті гості, та й ми трохи прокатаємося польовими дорогами. Хочу побачити який з тебе шофер і чи здатен ти відчувати машину.
Вони сіли в автомобіль і добру годину каталися навколишніми шляхами. Обидва хлопці були неабияк задоволені цією поїздкою. Степанко вволю натішився можливістю побувати справжнім водієм, а от чого так радів Федя стало зрозуміло вже вечором того самого дня, коли вони всією компанією поїхали в сусіднє село на дискотеку. Вже на самому початку виявилося, що Штепсель і його друзяки не здатні розважатися без спиртного. Наприкінці танців всі вони були п’янючі мов чіп, і парубкові довелося витратити чимало зусиль, щоб завантажити їх в машину, а потім доставити додому.