1

– Степанку, прокидайся! Час вишні рвати.

Голос бабусі звучав лагідно й ніжно. Прокидатися Степанкові категорично не хотілося, бо вчора він ледь не до світанку розважався зі своїми новими друзями. Та надалі вдавати з себе сонного теж не годилося, адже це була саме його ініціатива вареники з вишнями на сніданок. Бабуся з радістю погодилася виконати прохання внука, лише з одною умовою, хлопець мав встати зранку та власне нарвати тих вишень. Тож тепер, щоб знову насолодитися улюбленими смаколиками, йому доводилося побороти залишки дрімоти й з чималими зусиллями відірвати голову від м’якої подушки.

Злізши з постелі юнак солодко потягнувся і залпом випив кухоль свіжого молока, що завбачливо принесла з собою бабця. Що й говорити, вона у нього любляча й турботлива. Ось вже стільки років кожного літа зве Степана до себе на відпочинок. І хоча парубок в свої шістнадцять з лишком років вже встиг побувати на кількох курортах, а одного разу навіть й закордоном, та запрошення бабусі він ніколи не залишає без належної уваги. Йому насправді подобається це село, яке він вперше побачив ще малесеньким хлопчаком, та атмосфера тиші й спокою, які тут панують, а найголовніше друзі котрих за цей час у нього завелося чимало. Тому хоч на кілька днів юнак залишає метушливе місто і поспішає в гості до бабці.

А на вулиці панує середина липня. До полудневої спеки ще далеченько, але повітря вже достатньо розігрілося, а блакитне небо, на якому не має і найменшої хмаринки, красномовно свідчить про те, що прийдешній день буде погожим та сонячним. Користуючись ранковою прохолодою хлопець неспішно наближається до крислатої вишні,  крона якої густо помережені червоними цятками стиглих ягід. Це дерево Степанко садив разом з покійним дідусем, в той рік коли пішов до школи. Відтоді чимало часу промайнуло і маленький саджанець перетворився на високу вишню з надзвичайно смачнючими плодами, якими хлопець тепер насолоджується кожного літа.

Прив’язавши залізний збанок до поясу юнак вже збирався залазити на дерево, як раптом почув мелодійний дівчачий голос:

– Доброго ранку, сусіде! Чого не спиться в таку ранню пору?

Степан виглядає з-за тину щоб побачити допитливу невидимку, хоча вже й так здогадується кому належить цей голос. Це його сільська сусідка і давня приятелька Наталка. З дівчиною хлопець знайомий ледь не з дитячого садка, відколи почав приїздити сюди на канікули. Разом вони ходили до лісу по суниці та гриби, грали в різноманітні дитячі ігри,  а віднедавна навіть почали відвідувати молодіжні дискотеки в місцевому клубі. Весь цей час вона була для нього добрим та вірним другом, з яким завше можна гарно розважитися й весело провести вільний час. Наталка була молодшою за юнака на два роки й відзначалася неймовірною говірливістю. Ось і тепер, побачивши в саді Степанка не могла стримати свою цікавість.

– Доброго дня, сусідко! – й собі привітався парубок і відразу пояснив. – Зібрався трохи вишень нарвати. Бабуся пообіцяла наліпити вареників з них. Ти ж знаєш як я їх люблю.

– Ясненько, – коротко відповіла приятелька однак невгамовна допитливість змусила задати наступне запитання. – Як вчора ввечері з’їздили на кавалерку?

– А ти звідки вже й про це знаєш? – здивувався обізнаності сусідки парубок.

– Бачила як ти сідав у машину до Феді Штепселя, а він, разом зі своєю компанією, постійно вештається по навколишніх селах в пошуках пригод. Невже тобі не сидиться у нашому клубі і теж потягло на всілякі «подвиги»?