3

Над пшеницею дув ласкавий вітрець, шурхочучи колосками. Із полів вийшов високий парубок і попрямував до крайньої хати, де біля неї поралась дівчина із кошиком. Вона якраз закінчувала і тепер зупинилась, щоб оцінити виконану роботу: все подвір’я по краю було густо утикане лопухами.

- Ївго! – покликав він, тупцяючись біля межі із лопухів, але не переступаючи.

- Марею? – запитально глянула на нього.

- Підеш зі мною післязавтра шукати квіт папороті?

- Піду, – тихо кивнула дівчина.

Хлопець було хотів щось сказати, як раптом вдалині заржали коні.

- Це таточко їде! – стрепенулась Ївга.

Польовик кивнув, побіг і гулькнув у пшеницю. Дівчина провела його поглядом, перебираючи край пояса, що підперезував тонку талію.

***

Останні промені сонця покидали землю, на зміну їм приходили густі сутінки, де-не-де прокльовували потемніле рядно неба ясні крапочки зір. На вигоні парубки уже підпалили козуба, дівчата вже й відспівали «Ой молодая молодице», «Хто не піде на Купала» та відтанцювали навколо рядженої стрічками Купайлиці.

Звідусіль чулися дзвінкий сміх, жарти, гомін… Ївга сиділа трохи осторонь, задумливо мнучи в руках перемотаний червоною, обшитою золотом, стрічкою, вінок із волошок, польового маку, любистку, барвінку та іншого зіллячка.

Вогнище уже розгорілось високо, тож перші пари уже починали стрибати із веселим лементом.

- Ївго! – загукали подружки. – Гайда із нами, скочимо через собітку!

- Може, потім? – завагалась дівчина, обережно перевівши погляд убік, а точніше, у сторону полів.

- Яке потім? – відмахнулась Ганна.

- Ти не хочеш? Що з тобою? – занепокоїлась Маруся.

- Так, може, вона відьма? – підморгнув чорнявий Петро і всі зареготали.

- Точно відьма! – підхопили парубки. – Ми бачили, як вона все по ярах блукає.

- Либонь, збирає росу, щоб причарувати кого! – докинув Семен.

- Які яри? Вона біля полів більше крутиться. Певно, що польовиків ловить! – заперечив Грицько під сміх інших.

Ївга почервоніла, як мак, та на щастя, Маруся потягнула її за рукав, гнівно глянувши у сторону реготунів:

- А самі уже всі перескочили? У вас, либонь, так піджилки трясуться, що й тільки лишається під’юджувати інших та зуби продавати!

- Сказала, як відрізала, – посміхнувся Семен.

Грицько щось пробурмотів на кшталт «вража дівка», Петро винувато відвів погляд.

- Давай руку, – сказала Маруся перед багаттям.

Ївга ухопилась за гарячу, худу долоню подруги і вони перескочили. Яскраві язики полум’я лизнули по ногах, але не обпекли.

Помаранчеве світло танцювало на молодих, розпашілих від руху та веселощів, обличчях. Чулися пісні, водились хороводи, аж поки хтось не затягнув «Ой вінку мій вінку» і всі не пішли до річечки за селом.

Дівчата почали пускати вінки, хтось – щось шепочучи про себе, хтось – поглядаючи на когось із хлопців.

Дівчина теж попрямувала за іншими, аж тут її наздогнав Петро.

- Ївго! – покликав він, трохи понурений.

- Чого тобі?

Хлопець ніяково почухав потилицю:

- Вибач, я не думав, що мій жарт перетвориться на знущання. Я не зі зла.

- Добре, забули – відказала Ївга і продовжила свій шлях до річки.

- Ївго, – не відставав Петро, – хотів би я піймати твій вінок, – і посміхнувся.

- Вибачай, Петре, але він для іншого, – відказала Ївга.

- І для кого ж? – не вгавав він.

- Не можу сказати, – пришвидшила крок дівчина.

- А я знаю! – насупився Петро. – Для того польовика, так?

Ївга знову зашарілась.

- Я бачив, як він крутиться біля тебе, бачив, як він на тебе дивиться, тільки знай – нічого хорошого із того не вийде. У кращому випадку будеш покриткою, у гіршому – тебе уб’ють ті ж польовики. Ти думаєш, вони просто так нас ненавидять? Думаєш, він пришле старост у ваш дім? Він не християнського роду і якщо хтось про вас дізнається, скажуть, що ти водишся із самим дідьком.

- А тобі що до того? – стиха відповіла дівчина.

- Ївго, ти молода, гарна й беручка. Кожен у селі не проти засватати тебе. Я – в першу чергу. Навіщо тобі той зайда, який навіть не людський хлопець?! Яке майбутнє ти бачиш із ним? Не знаєш? А я можу сказати! Дубовая хата – ось твоє майбутнє із ним. Мені гірко бачити, як ти йдеш на погибель.

- Петре, – м’яко поклала руку йому на плече Ївга. Дякую, що непокоїшся за мене. От тілько своєму серцю більше не хазяйка я. І якщо ти так приязно ставишся до мене і я дорога тобі, будь мені братом і тримай все в таємниці. А там якось буде.

Петро степенувся, немов його ударили, й стиснув уста. Погляд тернових очей на обличчі, немов висіченому із граніту був напрямлений десь вдаль. Весь його стан був схожий на надломлений бурями дуб. Здавалось, він більше не ворухнеться й так і залишиться стояти, поки не згасне навіки сонце. По обличчю пробігали тіні від дерев, які раз у раз змінювали далекі відблиски багаття.

- Добре, Ївго, – хрипко почав хлопець. Розмова його була тиха й розважлива. – Я нікому не скажу й навіть пальцем не зачеплю твого польовика, тільки тому, що кохаю тебе. Але не дай Боже, він тебе зганьбить, – його вродливе обличчя перекосилось від ледве стримуваних злості та болю, – не залишу ні від нього, ні від їхніх полів і місця! Його роздеру, як жабу, а поля спалю дотла. Так і знай, – зітхнув він і поплівся геть, в сторону догораючого багаття, за яким уже ніхто не дивився. Сів, підкинув гілля, тихо зітхнув.

Дівчина теж зітхнула. Дійшла до річки, спустила на воду вінок. Тихо хлюпнули хвилі, приймаючи на себе духмяне різнотрав’я, і понесли його чимдалі від усіх. Ївга повільно пішла берегом, щоб не втратити із виду, куди ж поведе її доля.