2

Сонце пекло над яром. Важко пересували ноги корови, поскубуючи травичку та із надією підіймаючи темні вологі очі до неба – коли б пішов дощик?

          Ївга обходила череду із патичком, іноді зупиняючись і діловито легенько похльоскуючи себе по обідраній гіллям та покусаній комарами литці (нехай бісова чорноряба Минька бачить, що так просто їй не гайнути у сторону хазяйських городів), іноді завертаючи яку коровицю назад до череди.

          На пагорбі над ярком похитувалась пшениця. Із цього золотавого моря безшумно вигулькнув хлопчина. Смаглявий, із пронизливими сірими очима та трохи насупленими бровами. Поки Ївга стояла до нього спиною, пильнуючи за Минькою, яка уже пряла вухами і збиралась чкурнути, він так само нечутно поповз на животі до дівчинки і вхопив її за ногу. Та з несподіванки верескнула.

- Та не бійся! – заливаючись дзвінким сміхом вигукнув польовик. – Я не з’їм тебе.

- Може, і не з’їси, так укусиш, – відсапуючись, відповіла Ївга.

- І не укушу. Тебе он і так покусали комарі, – показав на ногу, – куди тобі ще такого добра? До речі, я приніс дещо від них, більше кусати не будуть, – сказав хлопчина і витяг з-за пазухи жмуток якоїсь трави із таким запахом, що сам чорт би заплакав від цього духу.

- Марею! – сплеснула руками Ївга. – Що це за труйка? Аж очі виїдає.

- Це не труйка, а зіллячко від комарів, – Марей, милуючись травинками, погладив їх. – Більше ніяка погань не буде літати біля тебе і за версту. Тримай! – гордо протягнув жмутик.

Дівчинка, закриваючи ніс рукавом, прийняла «дарунок». І поки вона думала, куди покласти цей карб, Минька таки помчала, махаючи хвостом до городу коваля Микити.

- Матері її ковінька! Я ж її там не впіймаю! – вигукнула Ївга.

Марей уже не чув, що гукала дівчинка. Ноги надто швидко його несли до норовистої худобини, яка уже збиралась майнути через перелаз. Хлопець в останню мить встиг з’явитися перед мордою корівчини і покласти тій руки на кошлатий лоб, заглядаючи у вічі.

Тварина зупинилась, немов укопана, помахала хвостом і лизнула Марея в щоку.

- Отак би й зразу, – проговорив хлопець, – а то все скачеш у чужі городи.

Він розвернувся і пішов у сторону Ївги. Минька послідувала за ним.