Від подруги не втечеш

Бззз-бззз... Бззз-бззз...

— Який самогубця дзвонить з самого ранку?

Не маючи сили відкрити очі, навпомацки знайшла телефон, який за таку коротку ніч встиг звалитися з ліжка на підлогу.

— Ало? — пересохле горло додало хрипоти в мій голос.

— Нікі, ти захворіла? Коли ти встигла? Ми ж вчора бачилися! Я казала тобі: не нервуй так через іспити! — Життєрадісний голос моєї подруги пролунав на всю кімнату, майже оглушивши мене.

— Саша, я тебе приб’ю! Ти час бачила? І ні, я цілком здорова. І, на відміну від деяких, я відповідально ставлюся до... — Мене безтактовно перебили, не давши договорити.

— Ой, ну досить! Я скоро буду в тебе. Маю шикарні плани на вікенд: тільки ми вдвох і відпочинок!

— Які плани? Я чудово відпочину і вдома. Ні на що не погоджуюся і відмовляюся!

— Вже пізно! Через п'ять хвилин буду в тебе. До зустрічі!

Після цих слів телефон запищав, залишивши мене наодинці з бажанням когось придушити.

Покинувши тепле ліжко, я здригнулася, нвід холоду.
— Коли вже ці комунальні динозаври дадуть опалення?! Скоро вже осінь закінчиться.

Підстрибуючи на місці, як заводна іграшка, намагаючись хоч трохи розігнати кров, я кинулася до шафи. Дістала неймовірно теплі штани , які вмить одягла. Потім знайшла пом’яту майку (все одно її ніхто не побачить) і нарешті, найкрасивішу свою кофтинку.

Вона була чорна, як ніч, але прикрашена моєю гордістю — власноруч вишитою, трохи зухвалою емблемою нашої гільдії "Cossack Host".

Я окинула поглядом кімнату. Мені фантастично пощастило: моя єдина сусідка вже два дні як здала всі іспити і втекла до батьків. Зараз, мабуть, грабує їхній погріб, плануючи привезти  тих смачнющих, легендарних огірочків за фамільним рецептом її прабабці.

Я відчувала: чим більше на мені шарів одягу, тим тепліше стає в душі, і потреба здійснювати кримінальні наміри щодо Саші майже зникла.

Але як тільки я нагрілася. Всередині забулькало, забурчало, а потім видало звук, схожий на аварійний запуск двигуна.

— Чудово, — пробурмотіла я. — Мені треба сніданок, інакше я з'їм першого зустрічного. І мій внутрішній Грінч вже знає хто мені попадеться ))
І саме тоді, різко, як постріл, пролунав стукіт у двері.

– Сашо, я тебе приб'ю, якщо ти нічого не принесла! — буркнула я, відчиняючи двері.

Тут мене окутав теплий, пряний запах добре промаринованого шашличка з трохи димним ароматом картопельки. Живіт забурмотів із новою силою, протестуючи проти несправедливості світу що така смакота ідосі не в ньому і вимагаючи негайно виправити дане недорозуміння.

– А ось і я з даниною для голодного і невиспаного дракона! — Саша простягнула пакет і сяйнула своєю звичайною, надміру енергійною посмішкою.

– Угу, давай сюди, клади. Та можеш іти додому, — я незворушно вказала на свій старий письмовий стіл, який зовсім недавно був завалений книгами та конспектами, даючи зрозуміти, що мене сьогодні ніяк не викуриш із моєї кімнати, і її плани мене не цікавлять.

— Досить дутися, а то лопнеш! Я принесла найсмачніший і найсвіжіший шашличок як вибачення, що розбудила тебе.

Все це вона говорила, з легким шелестом розгортаючи принесену данину на столі. І коли вже фольга була знята, а пластиковий контейнер відкритий, кімната була заповнена настільки божественним ароматом, що навіть світанкове світло здавалося тьмянішим.

— Слухай, а в тебе ще залишилися ті фірмові хрусткі огірочки сусідки?

Я кивнула й ліниво підійшла до мініхолодильника в кутку кімнати. Він був майже порожнім, але на моїй полиці ще було пів банки з огірочками, якими так пишалася моя сусідка, і не дарма.

По дорозі я швидко прихопила дві тарілки та виделки. Час снідати і остаточно прощати несподівану гостю.

Коли останній шматочок шашлику був з'їдений, і лише теплий, ледь відчутний аромат видавав нещодавно завершений сніданок — двох ситих і безтурботно задоволених студенток...

– Слухай, у мене є геніальний план для нас на честь феєричного завершення третього курсу і здачі останнього, найненависнішого екзамену. У мене вже повний комплект речей на нас двох зібраний, я про абсолютно все подбала! З тебе потрібна тільки твоя прекрасна особа.

– Що за речі? І куди, ти зібралася нас завезти? — вимовила з наіграним, але вже майже справжнім страхом, збираючи обгортки та залишки в пакет, щоб відразу викинути.

– Так, а що ще робити? Закисати тут і чекати, поки молодість пройде? Одягайся потепліше, і годі зволікати! Наш транспорт скоро прибуде.

Саша буквально палала енергією, жваво розмахуючи руками. Ця короткострижена брюнетка з атлетичною фігурою та заразливо-оптимістичним характером була тим активним енерджайзером, від якого завжди хотілося тікати якнайдалі. Ми зійшлися в день вступу, коли обоє губилися в пошуках аудиторії, де новачків вітали з початком студентського життя. Тоді вона мала яскраво-руде волосся, яке було видно за кілометр. Наші пригоди завжди обіцяли бурю незабутніх емоцій, головне — мати спритні ноги, щоб встигнути втекти по-англійськи.

Але щось мені недвозначно підказувало, що і ці вихідні мені до глибокої старості не забути.

– Почекай і не поспішай. Поясни: куди ми зібралися? І звідки гроші на таксі? Ти виграла в лотерею чи банк пограбувала?

– Ні, знайшла нового хлопця. Він таксист, молодий, красивий, рік тому універ закінчив. Підвезе нас, через 20 хвилин буде, тому краще не зволікати.

– Новий хлопець-таксист? Я щиро сподіваюся, це не останні наші вихідні, і нас не вб’є десь у лісі твій наречений?! —  поглядаючи на неї з підозрою.

– Яка ж ти нудна стала! Коли це я маніяків знаходила? Нормальний він. — Саша закотила очі.

Вона театрально нахилилася до мене, знизивши голос до шепоту, ніби кімната була наповнена шпигунами.

– Він навіть мене зі своїми батьками познайомив! Та-акі милі предки в нього... Уявляєш, вони вже весілля планувати стали, щойно мене побачили!