Про дружбу або Якось біля пісочниці

Кажуть, все щонайвартніше,
Що людина має,
Що людині наймиліше
Й чого всім бажає –
То є добре друга слово,
Завжди щире й чесне,
Те, котре не є полова,
Те, котре доречне.
За такеє слово вчасне
У тяжку годину,
Від якого усе ясно
Стане для людини,
Ой багато би віддало
За таке словечко
Ні багато, ані мало –
Злота відеречко.
А два юних парубійка
Про теє не знали
Й затіяли собі бійку.
Машинку зламали,
Бо один, машинку мавши,
З іншим не ділився,
Інший ж, іграшку піймавши:
«Ось, на, подавися!»-
Кинув її у калюжу,
Наступив на неї.
А хазяїн злий став дуже,
Дитя золотеє.
Ось і привід вже з’явився
Сильно дуже битись
(хоч би хто тобі втомився
І сказав «миритись!»)
Раптом біля хлопців тихі
Почулися кроки:
Постать добра і без лиха,
Із мудрістю років.
З костуром йде, сивий волос,
Ще й із бородою.
Дідуня почувся голос,
Як спів над водою:
«Зупиніться, люди добрі!
Битись кожен може,
В сьому всі ми є хоробрі,
Але се негоже.
Є у світі важливіші
Речі для людини:
Як знайти у цілім світі
Для себе перлину».
Хлопці бійку припинили,
Наставили вуха.
Бач, спинила їх «перлина»,
Кожен теє слуха.
«Отак всякий в світі б’ється,
Каже  «Є причина».
А причина,- та й сміється,-
Як ваша машина!
Важливішої причини
Не було ні в кого.
І так б’ються дві людини,
Потішають злого…
А тим часом всякі речі
Можна розв’язати.
Отаке устам старечим
Дайте вам казати:
Замість того, щоби битись
Чи словом, чи ділом,
Зразу скаже вам «миритись»
Чоловік всяк вмілий.
Бо ворогів наживати,
То всякий успіє.
А щоб іншим помагати …
То не всяк уміє.
Добре в світі білім жити,
Другом для всіх бути,
Хто зробив що зле – простити,
Все простить й забути.
А як сильна ти людина,-
Злого не робити.
Так, щоб не було причини
Тя й за щось простити.
Так учить нас Вищий Тато,
Так і я вас прошу.
Пропаде перлин багато,
Пропадуть всі гроші.
Та слова і вчинки будуть,
Буде і людина,
Будуть інші й інші люди,
Але не перлина.
І пізніше, як не нині,
Відповідь дамо ми
За усі слова людині,
За душі надломи.
Ставтесь так ви до людини,
Як собі хотіли б.
Й буде дружба кращ перлини.
Лиш коли так вміти б…»

Так дідунь сказавши, далі
Тихою ходою
Почвалав на лист опалий,
Як сон над водою.
Тож нехай почуєм нині
Мудрість довгих років,
Що іде там по стежині,
І не чути кроків.
Щоб шукати нам перлину,
Ту, що найвартніша:
Бога любить і людину.
Це – найголовніше.