Розділ 5

⋆⁺₊⋆ ☾⋆⁺₊⋆РОЗДІЛ 5⋆⁺₊⋆ ☾⋆⁺₊⋆

  Ранок почався не так добре, як хотілося. Найлу все не покидали думки про вчорашній день. Як їй тепер говорити з Ліамом? Чи взагалі захоче він цього? Можливо вони вдадуть, що цього не було? Чи він уникатиме її?

  — Найло! Допоможи мені з прибиранням! — гукнула мати.

  Що ж, це непогана ідея. Можливо прибирання допоможе позбутися думок.

  — Вже йду!

  Ранок пройшов продуктивно. Найла протерла пил та підлогу доки її матір готувалася до прийому гостей. Повинен був прийти Шалем, дядько Зої. Він був не з найприємніших людей у селищі.  Найла бачила його натуру: доки вся його родина гарувала на фермі, він лише бив байдики, але все ж таки  завдяки його азартним та незаконним пристрастям, чоловіка поважають, адже через свої брудні методи ведення справ, як своїх, так і чужих за конкретну плату, він може завдати руйнівного впливу на життя. Батько завжди ставив його в приклад і казав, що такі люди не залишаються непоміченими.

  Та чи добре це?

  — Найло, відчини двері! Шалем прийшов, — попросила мати.

  Без проблем. Найлі було цікаво чому він прийшов до її матері. Просити про послугу? Можливо. Але такі як він, люди самодостатні. 

  — О!  Найло! Доброго дня, — сказав Шалем, стоячи в дверях. Від чоловіка середніх років тхнуло перегаром. І це для нього ми дім драїли? У його волоссі проблискувало декілька сивих волосин, але погляд був все ще хижацьким.

  — Вітаю, пане Шалеме, проходьте. 

  — Дякую, люба.

  Він гордовито пройшов коридором до кабінету батька, який тимчасово займала матір. Вона сиділа в кріслі й тримала в руці перо, але не писала. Піднявши голову вгору, привіталася з Шалемом.

  — Сідай, Шалеме. Найло, можеш йти.

  Тільки-но дівчина розвернулася аби йти, її зупинили.

  — Зачекай, Найло. Це стосується і тебе, — промовив він.

  Матір запитально глянула на свою доньку, а потім простягнула руку на до стільця, просячи її сісти разом з ними. Коли Найла всілася, Шалем почав говорити.

  — Як ви знаєте, моя люба дружина занедужала й на жаль лікарі не врятували її. Я досі самотній, а тому пропоную вашій доньці вийти за мене заміж.

  Матір ошелешила така пропозиція.

  — Шалеме, що за нісенітниці!? Чому ти приходиш до мене з такими пропозиціями? Моя донька вийде за того, за кого сама схоче і коли схоче, звісно в межах розумного, — вона запнулася, а тому зробила глибокий вдих та видих. — А також ти певно знаєш, що їй лише шістнадцять!?

  — Я все прекрасно розумію, Діоро, — владно змінив положення він, закидаючи лікоть на спинку стільця й схрестивши ноги. — Але ж не довго їй до сімнадцяти залишилося та й на кону стоїть честь твоєї доньки. 

  — Про що це ти?

  — О, точно, я забув розповісти. Як і завжди я вів культурні бесіди в барі, як тут помітив знайоме обличчя. Невже це Найла? Донька голови селища? Подумав я. Що вона робить у барі? Та от вона вийшла. Я ж пішов за нею, адже хто його знає яких неадекватів можна зустріти нічними вулицями. Але тут, буквально нізвідки з’явився молодик, який просто під світлом нічного ліхтаря, посеред вулиці цілував вашу Доньку. І мене це обурило. Невже леді так має себе поводити? 

  Найла відчула на собі полум’яний погляд матері.

  — Що ж, я поговорю з нею, — відповіла Діора, не відводячи погляду з доньки. 

  — Але ж я не про це, Діоро.

  — То про що тоді?

  — Честь Найли під великим питанням, адже уяви, що буде з нею та вами, якщо усі селяни дізнаються чим займається ваша донька?

  — Не тягни, Шалеме, — грізно підігнала його Діора.

  — Добре, добре. Моє сумління не дозволяє приховувати правду. Ну ніяк. Але я можу постаратися забути про цей інцидент, як страшний сон за однієї умови. Я одружуся з Найлою, вашою донькою, або ж… Я просто не зможу не сказати істини людям.

  Який довбень. Прокляття. Клятий Ліам. Клятий Шалем. Як я могла не помітити?

  Діора мовчала. Так само як і Найла. Лише Шалем мугикав собі якусь пісню собі під носа, відчуваючи себе переможцем.

  — Ми можемо подумати? — запитала мати.

  — Можете. Даю три дні. 

  — Це мало.

  — На більше моїх навичок зберігань секретів не вистачить, — змигнув плечима чоловік, розводячи руками удаваним сумом. 

  Коли той пішов, Найлу ще чекала розмова з матір’ю. 

  — Ну чому ти не можеш просто жити без пригод? Ти така складна дитина, — казала вона. — З ким ти цілувалася? І взагалі чому ти цілувалася? Батько йому відірве голову.

  — Вибач, мамо. То був Ліам, і я чесно не хотіла цього. Він просто…

  — Мене не цікавить що ти хотіла, а що ні. Головне те, що побачив Шалем, а що він побачив ти й сама прекрасно чула.