Розділ 3

⋆⁺₊⋆ ☾⋆⁺₊⋆РОЗДІЛ 3⋆⁺₊⋆ ☾⋆⁺₊⋆ 

  Прийшовши додому, Найла вислухала лекцію від матері про те, що леді не може так чинити.

  “Ти дуже засмутиш батька”

    Крутилися слова матері в голові. Але Найла завжди чимось когось розчаровувала, тому це не було чимось новим. 

  Пообідавши, вона почала збиратися на зустріч з Ліамом.  

  Коли він постукав у двері будинку, Найла відчинила браму будинку й вийшла за її межі.

  — Привіт, Ліаме!

  — Вітаю, — радісно сказав він.

  Вони ухвалили рішення прогулятися ринком. Так як локацій для прогулянок було не багато, вони пішли саме туди. Прогулюючись вистеленою каменем доріжкою, Ліам припинив незручну мовчанку.

  — Чесно кажучи я думав, що твоя мати забере тебе з будівлі охорони. 

  — О, ні. У неї багато справ, до того ж пані Дріг вважає, що якщо я змогла проникнути до бару, то й дістатися додому не буде проблемою.

  — О.. зрозумів. Доречі як тебе занесло до бару?

  Цікаве запитання. Справді.

  Як її туди занесло?

  — Якщо коротко, допитливість взяла вгору.

  По ньому було видно, що він засмучений такою відповіддю. Найла подумала, що сум й розкриття секрету не можуть поєднатися, тому якщо вона хоче щось дізнатися, то й самій треба відкритися.

  — Але, якщо довга, то.. — ні, вона не могла сказати йому правду одразу. Найла вже побачила як складаються пазли в голові Ліама. Запитання, прогулянка, її цілі щодо нього. — Я завжди не могла всидіти на одномі місці. Це селище, тут немає чого робити, тому я розважалася як могла. Вдягла одяг матері, проникла до бару, але там мене впізнав друг батька.

  — Добре, це вже цікавіше. То що б ти зробила якби тебе не спіймали? — зацікавлено запитав Ліам.

  — Гадаю я б дізналася найтаємніші таємниці людей, — з посмішкою сказала вона.

  — Що ж, головне не шукай моїх, — пожартував хлопець.

  Вже наприкінці вечора вони були одним цілим, ловили один одного на слові, сміялися й дуріли.

  — Я знаю одне місце, ходімо, — промовив Ліам.

  Вони зайшли в ліс і крокували стежкою, яка звивалася мов та змія, але на відміну від неї не закінчувалася. Навколо стежки вже було темно, а за ялинами виднівся повний місяць. 

  — Куди ти мене ведеш?

  — Потерпи, залишилося ще трішки.

  Ліам привів її на широку галявину яка закінчувалася обривом на протилежній стороні. 

  — Сьогодні зорепад, а звідси дуже добре видно зорі, — оголосив він.

  — Ліаме, це прекрасно.

  Місяць освітив пеньок, ніби підказуючи де можна присісти й милуватися нічним небом. Попри те, що було літо, нічний серпень був прохолодний.

  — Тримай, — простягнув Ліам свій жакет.

  — Дякую.

  Вони сиділи на пеньку й тиша нічного повітря наповнювала ліс. Тепер Ліам та Найла мовчки сиділи й дивилися на зорі.

  — Хочеш я розкажу одну таємницю? — промовила з ентузіазмом вона.

  Його очі загорілися.

  — Добре, але якщо ти це комусь розповіси, мені доведеться тебе вбити.

  — Що ж, матиму на увазі. Поки що я не маю планів помирати.

  Для Найли це було щось на кшталт згоди, тому вона озвучила секрет. 

  — Це дивно, але я не пам’ятаю свого дитинства, — зізналася вона. — Ну, я пам’ятаю деякі уривки, але загалом дитинства ні.

  — Вау.. тобто.. Як це? — приголомшений він потрусив головою.

  — Батьки кажуть, що це через батька. Ну, тобто через його ворогів. Знаєш, він близький до короля, тому багато протестантів бажають йому зла. І коли люди дізналися, що він має маленьку доньку, то вирішили йому помститися. Фактично мене намагалися викрасти лише раз, але як каже лікар, навіть таке потрясіння могло викликати амнезію. Мов захисний механізм.

  — Я й подумати не міг, що ти таке пережила. Але зараз все добре?

  — Так, все чудово. (майже)

  Знову незручна тиша. Ліам нервово засовався й розірвав мовчанку.

  — Найло, я маю дещо тобі сказати. Це щодо того, коли мене перебили.

  Ось воно. Могла подумати Найла, але так захопилася прогулянкою, що й забула про свій план. Вона відчула провину через те, що годинами раніше планувала лише скористатися хлопцем, який виявився хорошим другом та співрозмовником.

  Що він хоче сказати?

  — Прошу, будь обережна. Не лякайся після того, що я тобі скажу. 

  Вона напружилася.

  — Зі сторони східного лісу прорвали кордон. Щавлійці заходять в міста та села й вирізають населення. Вони грабують, вбивають, і вони не зупиняються. А найстрашніше те, що ми не знаємо чого вони хочуть. Стратегічно це не вигідно. Та й у нас був союз. Це максимально нелогічно, але тепер в королівстві максимальне напруження серед військових. Щавлійці користуються своєю магією, тому їх надзвичайно складно розпізнати.