Розділ 40.1

Даегар не прикидався. Гірка досада, що дитина може бути від іншого, неприємно кольнуло серце, але майже одразу ж згинула без сліду. Немов він заздалегідь знав, що з ними станеться і був готовий до будь-якого розвитку подій.

Хоч він і володів магією від народження, але добре розумів: магія не прокинеться лише за одним бажанням, вона неодмінно вимагатиме великої жертви за свій дар.

Ілма завжди була досить зухвалою і самовпевненою і робила те, що хотіла, порушувала встановлені закони і традиції, нічого не боялася. Даегара теж мало що могло налякати. Тому він і погодився допомогти їй. І ніхто зі знавців, навіть мудрий Беввер, який вивчив дощенту всі магічні таїнства минулого, не міг застерегти їх від неминучих наслідків.

Зрозуміло, що Даегар не збирався тепер ні в кого просити роз'яснень або допомоги. Він з доброї волі допомагав Ілмі і з доброї волі прийняв усі необхідні для ритуалу умови.

Те, що трапилося, вже не виправити, тож нехай усе залишається так, як є. Магія з легкістю змінює життя і долі. І тому незнання – не таке вже страшне покарання. Але Даегар побоювався, що це не остання жертва, яку їм доведеться принести.

Ілма не пішла до себе, вона заснула біля його плеча, і Даегар намагався не ворушитися, щоб не потривожити її сон. Вона ні в чому не винна. Кохана платить свою ціну, а він – свою.

Може, не потрібно було й на мить відпускати її від себе? Ця відчайдушна думка жодної розради йому не принесла.  Магію не можна обдурити.  У будь-якому разі вона візьме те, що вважатиме за потрібне.

На світанку Даегару все ж вдалося ненадовго задрімати, але його оточили  важкі, неприємні сни.

Зітхнула, завозилася біля його плеча Ілма, і Даегар одразу ж розплющив очі. Кімнатою стелився легкий  перламутровий серпанок.

Пасмо теплого волосся залоскотало скроню.

– Сьогодні опівночі... – схиляючись до його обличчя, прошепотіла Ілма.

– Опівночі... – луною відгукнувся він.

– Якщо ти сумніваєшся, то ми можемо відмовитися від повного обряду! – сказала Ілма, яка сама не була впевнена в тому, що відбувається, але мимоволі прагнула перекласти відповідальність на Даегара.

– Родичі не зрозуміють причини, – у голосі Даегара прозвучало чи то роздратування, чи то прикрість, – От якщо Оейде не побажає з'єднувати свою кров із кров'ю Кадмаса, то це нікого не здивує, адже вона вихована в інших традиціях і не зобов'язана дотримуватися чужих. А нашу відмову розцінять, як зневагу до законів магії...

– Мабуть, ти правий, – погодилася Ілма, – але як ми житимемо, знаючи, що з'єднані узами, які не розірвати без болю і крові?

– Навіщо ти завела цю розмову? – запитав Даегар, намагаючись розгледіти її обличчя в рожево-димній напівтемряві, – Не віриш у наше майбутнє?

– А чому ти більше не торкаєшся до мене? Після тієї ночі ти уникаєш близькості... Тобі не сподобалося бути зі мною? – у свою чергу запитала Ілма.

Ці думки не давали їй спокою. 

Даегар, хоч і чекав на таке запитання, все ж  таки не зміг відповісти одразу. 

Ілма нахилилася ще ближче до його обличчя. Погляд її був вимогливим, нетерплячим.

Тієї ночі, зайнята своїми бажаннями, Ілма мало уваги звертала на почуття Даегара. Він цілував її, вона відчувала його тремтіння, чула приглушені стогони, і цього було достатньо для неї, яка не мала досвіду в коханні.  До того ж власні переживання турбували її більше. Може, саме це й відволікло Даегара? 

– То що, коханий? Тобі було погано зі мною?

– Зовсім ні.  Я дуже вдячний тобі за ту чудову ніч...

– Чому ж ти більше не цілуєш мене, як тоді?

–  Подумав, що краще дочекатися обряду, –  пробурмотів Даегар.

Йому непросто було відповідати на це запитання.  Він не лукавив  – ніч справді була чудовою, але щось стримувало його, не давало повністю розчинитися в коханні, яке він відчував усе життя.  

І Даегару згадалися спалахи того дивного почуття злості й розчарування, які долали його іноді, коли він перебував поруч з Ілмою. Хлопець ніяк не міг знайти їм пояснення, не міг передбачити в який момент  вони приходить, і турбувався через це.

Ось і тепер він відчував подібне. Він любив Ілму, але близькості з нею не хотів. Таке вже траплялося, тож він знав, що річ не в дитині і не в іншому чоловікові...

Ілма не могла прочитати всі його думки, але не дивно було здогадатися про те, що Даегар мучиться сумнівами. 

– І все ж у нас ще є можливість відмовитися від весілля... – повторила вона, – можна знайти причину, я не знаю... Але якщо разом подумаємо...

– Хвилюєшся, що потім пошкодуєш? – різко запитав Даегар і піднявся, – ти й так довго тягнула. Адже ми могли одружитися раніше і тоді, ймовірно...

Ілма продовжила лежати, розглядаючи його смагляве мускулисте тіло, захоплюючись його красою. Вона завжди захоплювалася його красою.

– Тоді було б ще болючіше, – видихнула дівчина і повернулася до Даегара спиною.

Їй зараз було абсолютно байдуже, що трапиться далі.