Розділ 36.1

Оейде ледь дочекалася повернення в Лянсіду. 

Весь час, поки вони їхали лісом, Оевінг дивився на неї з такою надією, немов від її відповіді залежало його життя, але дівчина вирішила, що зараз усамітнюватися з братом для таємної розмови буде недоречно – це може образити тих, хто поряд.

Вона спробувала заспокоїти його поглядом і ласкавою посмішкою, але в серці не було ні тиші, ні спокою. Слова Ілми не на жарт налякали дівчину.  Яких ще дурниць встиг накоїти  Оевінг? 

– Що тебе хвилює? – запитав її уважний Кадмас, хоча Оейде щосили намагалася виглядати безтурботною.

–  Як ти зрозумів?

– Відчув.

– Як ти міг це відчути, коли  між нами ще нічого немає? – добродушно піддражнила його Оейде.

– Ти справді думаєш. що між нами нічого немає? 

Кадмас під'їхав так близько, що їхні коліна зіткнулися, взяв її руку, якою вона перебирала пасмо кінської гриви на холці, і поцілував тонкі пальці.

– Мене турбує твоя відчуженість. Не буду приховувати, іноді я спостерігаю за тобою і бачу, що тебе турбують думки, і вони не завжди приємні.  Імовірно, ти не можеш відпустити той біль, якого зазнала в полоні...

Оейде посерйознішала.

– Чому ти знову заговорив про це?

– Я стурбований тим, що ти відмовилася пити зілля, яке заспокоює пам'ять. Мені здається, воно тобі необхідне... Можливо, тоді ти станеш більше мені довіряти.

– Твоя відвертість зворушує мене, тому   я теж  скажу тобі так, як думаю. Я свідомо відмовилася від зілля. Хочу пам'ятати кожен крок, який було зроблено. Ти правий, спогади завдають болю, але вони необхідні. Так я краще зрозумію саму себе, зрозумію  те, на що здатна. Легко сховатися від болю, позбутися його, набагато складніше прийняти біль і перетворити його на силу. На силу, яка дасть ще більше бажання жити далі. Ти мене розумієш?

– Розумію. Але для того, щоб усвідомити власні думки, немає потреби в подібному випробуванні!  Біль – то завжди біль! Так я вважаю.

– Ми по-різному дивимося на життя, – смиренно відповіла Оейде, раптом засоромившись свого відвертого пориву.

Але Кадмас тільки сказав так.  Насправді він пишався рішенням своєї нареченої. Оейде показувала сильний непохитний характер, і це захоплювало Кадмаса.  

Він відчував до неї все більшу ніжність, все більшу прихильність, а її недоступна краса зводила його з розуму. Але одночасно з плотським бажання його охоплював  якийсь священний  трепет, немов Оейде була  не просто вродливою дівчиною,  а донькою стихій, що зійшла на землю заради того, щоб стати його дружиною.

Оевінг бажав сестрі щастя, тому їхав осторонь, стримуючи власні почуття. Він не хотів порушувати тієї любовної гри, що точилася зараз між Кадмасом і Оейде. 

Він бачив усі ті погляди й жести, якими вони обмінювалися, і був щиро радий за сестру. Він не сумнівався в тому, що Кадмас уже закоханий у неї, хоча, можливо, ще й не усвідомив цього.

Він бачив щасливу посмішку сестри і це   трохи заглушало його власні терзання.

Але все ж він сердився на Оейде за те, що вона негайно не передала йому відповідь Ілми, – пристрасно бажав і водночас боявся її почути.

Він думав і про себе, і водночас про неї,  і розумів почуття, які можуть долати дівчину.  

Можливо, вона шкодує про те, що зробила, шукає виправдання, ненавидить і його, і себе. Тоді їм тим більше потрібно поговорити. Навіть якщо вона відмовить йому зараз, він не поїде, поки не дізнається, що вона відчуває, що збирається робити, які наміри має... Зрештою, він ні про що не просив і навіть мріяти не смів про таке щастя. Вона сама вселила в нього надію і  повинна пояснити, навіщо так вчинила з ним.

І щойно випала така нагода, він пішов до сестри.

Сонце перекотилося на західну частину неба, але до сутінків ще залишався час.

– Що ж! – твердо промовила Оейде, – а  я хочу знати все, що ти від мене приховуєш.

– Спершу скажи, яку відповідь дала тобі Ілма.

–  Вона веліла тобі негайно їхати!

– І більше нічого?

– Нічого!

Оевінг насупився і прикусив губи, занурившись у похмурі роздуми.

– А що ти хотів? – здивувалася Оейде, – вона не зобов'язана довіряти мені, будь я хоч тричі твоя сестра.  

– Вона уникає мене, не залишила мені вибору!

– Можливо, якщо я знатиму, що сталося, то зумію краще тобі допомогти, – наполягала Оейде.

Оейде й думати не сміла про найгірше.  Вона знала, що її брат запальний, але  ж не божевільний і вміє тримати в узді будь-які свої пристрасті.

– Я був близький із нею! –  відповів Оевінг, понуро дивлячись на сестру.

– Наскільки близький? – запитала Оейде, мимоволі понизивши голос до шепоту.

Оевінг скоса подивився на замкнені двері, наблизившись до сестри, сів поруч із нею, щока до щоки і тихо заговорив:

– Наскільки  чоловік може бути близьким із жінкою. Я чекав на березі, коли встане досвітній туман, а вона  сама прийшла… Вона прийшла, щоб залишитися зі мною. Не знаю, навіщо! Спокуса була такою сильною, що я не зміг противитися. Я полюбив цю дівчинку з першого погляду, щойно побачив...