35.2

Ілма пішла і більше не з'являлася, а бажання Оевінга побачити її було настільки нездоланним, що він  все ж таки наважився. Стиснувши під столом руку Оейде, яка сиділа поруч із ним, нахилився до її вуха і прошепотів:

– Виконаєш моє прохання?

– Яке? – так само тихо запитала вона.

– Підніміться в кімнату Ілми і передай їй дещо від мене...

– Оевінг, я не розумію…

Але лише сильніше стиснув її похолоділі пальці.

– Усі питання після... Прошу, йди до неї і скажи, що я чекаю її сьогодні вночі в тому самому місці...

Скільки неприкритого вогню звучало в його голосі! Це так вразило Оейде, що вона ледь помітно кивнула і висмикнула руку з руки брата. Але таке  дивне прохання здалося їй не дуже доброю ознакою.

За столом усі були зайняті смачною їжею та бесідою, тож на ці перешіптування звернула увагу лише Вейла. Та жінка не побачила в цьому нічого дивного. У брата й сестри завжди є свої таємниці!

– Нічого страшного не сталося, – відповідав Ріол на запитання Беввера, – жуки почали знищувати посіви, але з ними не важко було впоратися.  Ще я залишив людям зілля, яким слід окропити поле з усіх боків, і шкідники підуть геть...

– Хочеш, я сам після з'їжджу і перевірю? – запропонував Беввер, – останнім часом зовсім нічим зайнятися...

– Непогана ідея! – погодився Ріол.

– Ще я б хотів заїхати по дорозі в Лянсіду і побачити Лоуку.   Дивно, але я скучив за цією мовчазною  дівчинкою. Бува забігала вона в мою кімнату і дивилася, як я змішую трави! – Беввер зітхнув і хлюпнув собі вина в чашу, – А що скажеш про неї ти, Кадмас?  Як їй живеться в Лянсиді?

– Лоука? – несподівано жваво перепитала Оейде, – це та мала, що блукає ночами будинком і ні з ким не розмовляє?

–  Вона сама! – закивав Беввер, – тільки не така вже вона й маленька. Упевнений, що їй років сімнадцять або вісімнадцять, просто вона має вигляд дитини...

– Хіба не можна дізнатися напевно її вік?

– Ні, не можна, і це ще одна загадка. Поруч із Лоукою наша магія втрачає майже всі свої властивості...

– Навіть не знаю, що сказати про неї, – відповів Кадмас, знизуючи плечима, – Зустрічав її кілька разів у будинку. Вона ніколи не їсть разом із нами. Іноді бачив, як вона бігає лісом, немов сама якесь звірятко, така безшумна і моторна!

– Можливо, вона чогось потребує? – злегка стривожено запитала Вейла, – адже в дівчинки особливі потреби...

– Не думаю! Тіаніта добре про неї піклується. У неї завжди є їжа і чистий одяг... Даегар сказав, що дівчинка дуже любить сидіти ночами біля вогнища і дивитися у вогонь.

– І всі досі стурбовані її незрозумілою появою на Темному Березі… – промовив Беввер, – Чому саме там, а не в іншому місці?

– Ми вже  багато разів це обговорювали.  Може, її поява пов'язана з ритуалом Ілми, а може – і ні! –  сказав Ріол.

– Минуло не так багато часу, – зауважив Кадмас, – вона нікому не дається в руки. Дуже важко зрозуміти, чим вона дихає, про що думає... 

– Вірно! – погодився Ріол, – Очевидно одне: дівчина з'явилася не просто так. Але ніхто з нас поки що не може відповісти на запитання, хто вона така... Усе, що дає Велика Річка, треба приймати, і неважливо, які наслідки несе в собі цей дар...

– Навіть якщо він віщує біду? – запитав Оевінг.

– Ти  маєш на увазі  труднощі, які необхідно долати, щоб розвиток життя тривав і надалі?

– Не знаю! У нас на півночі є багато прикмет, які знаменують собою нещастя. 

– Наші нещастя відрізняються від ваших! –  Ріол злегка посміхнувся.

– Це тому що ваші нещастя часто можна виправити, а наші – ні. У вас не гинуть, наприклад, від укусу ящірки, – зі свого боку посміхнувся Оевінг.

– У північних чаклунів давні та міцні традиції і дієві чари, – вступив у розмову Кадмас, – але все ж таки в мене є прохання, – хлопець  подивився на Беввера, у якого від надлишку вина вже почервоніло обличчя, – я прошу тебе навчити мою наречену всієї тієї магії, якої можна навчити. 

Оейде притулила очі й зарум'янилася. Вона досі не вміла залишатися стриманою і спокійною, коли Кадмас звертався до неї.

– Зрозуміло! – Беввер підвівся зі свого місця і, похитнувшись, вклонився дівчині зі щирою пошаною, – Буду радий, якщо в мене з'явиться така чудова учениця! – і знову налив собі повну чашу вина.

Оевінг торкнувся під столом коліна сестри, нагадуючи їй про її обіцянку. Оейде кинула на нього сердитий погляд.

– А де ж Ілма? – запитала вона,  наче здивовано, – я б хотіла і з нею привітатися! Ми трохи спілкувалися в Лянсіді, і вона дуже мені сподобалася!

– Ілма не дуже добре почувається, – відповіла Вейла, – але ти, звісно, можеш із нею побачитися. Вона буде рада...

– Я проводжу тебе до її кімнати! – охоче запропонував Кадмас.

– Ні, милий, – м'яко зупинила його Вейла, – нехай це зробить Міда! – і кивнула літній жінці, яка стояла біля дверного отвору, чекаючи, коли господарям щось знадобиться.