Розділ 33.1

Оейде хотілося від душі подякувати Глі, що та повернула їй пояс нареченої, але, поміркувавши, вона вирішила, що краще цього не робити.  По суті, ніякої послуги карлиця їй не зробила, лише вчинила так, як належить. 

Думаючи про це, дівчина раптово відчула незрозумілу досаду. Не потрібно їй було забирати Глу з собою, краще б вона залишила її там, у лісі. Нічого б із нею не сталося. Вона, напевно, зуміла б подбати про себе не гірше за будь-якого дикого звіра.

Але наступної миті Оейде засоромилася власних думок. Карлиця й так виглядає зацькованою і нещасною, намагається сидіти у своєму кутку і нікому не потрапляти на очі.

Вона відмовилася від кімнати, яку  запропонувала  Тіаніта, і вибрала маленьку комірчину позаду кухні, стіна якої була постійно теплою від палаючого вогнища. 

Але ж Оейде сама  взяла її за служницю, тож тепер несе відповідальність за долю Гли і, мабуть, мусить щось зробити для того, щоб та не так страждала від самотності й невідомості. 

До того ж, Гла знала її таємницю, яку Оейде все не наважувалася розкрити Кадмасу. Та й нагоди не було. Вони досі так і не поговорили по душах.

Дівчина навмисно уникала будь-якого зближення і не могла пояснити навіть собі самій, чому вона так робить. 

Нібито розуміння того, що вона брехала й обманювала, не давало їй змоги відкрити нареченому всі свої почуття: вільно  сміятися поруч із ним, торкатися, немов ненароком, його руки...

Коли вона бачила Кадмас, серце її обривалося, ноги підкошувалися, а щоки починали палахкотіти вогнем. Тоді вона поспішно тікала і десь ховалася, щоб не видати себе.

Оейде уважно подивилася в мідне, відполіроване до блиску дзеркало, що висіло на стіні, поправила волосся, пригладила оборки на ліфі сукні. 

Часом їй дошкуляли кошмари про те, що одного ранку вона прокинеться і побачить у дзеркалі потворну стару бабцю. Адже досі невідомо, якою магією тоді використовували. І ніхто, крім Гли, не зміг би розтлумачити, що до чого.

Оейде прислухалася. Розгорявся ранок, будинок усе ще продовжував дрімати, лише десь у глибині шелестіли ледь чутні кроки служниці.  Після від'їзду Аніси служниці доводилося виконувати більше роботи. 

Оейде зробила повільний видих і вийшла з кімнати. 

Будинок був величезний, набагато більший, ніж їхній дім на півночі, але Оейде швидко вивчила його розташування. Їй подобалося те, що в будинку так багато всяких таємних, тихих  куточків.

Дівчина йшла повільно, насолоджуючись кожним кроком, гостріше, ніж зазвичай відчуваючи запах будинку: теплої деревини, молока, усіляких трав. Почуття надзвичайної легкості охоплювало її. Нинішньої ночі вона майже не спала через задуху та сліпучі блискавки. До того ж її терзали спогади.

Усе пережите яскравими картинами спливало перед її внутрішнім зором, змушуючи знов і знов переживати те, що трапилося, думати, страждати, уявляти, що могло б бути, якби не Оевінг, який навчив її бути сильною, якби не Кадмас, якби не Гла. Навіть Ятлег, про якого вона і думати забула, несподівано пригадався їй з якоюсь теплотою... 

Двері в комірчину були прочинені. Але Оейде все ж зупинилася і постукала. 

– Можна увійти! – проскрипіла Гла.

– Це я, – сказав Оейде, переступаючи поріг, – сподіваюся, що не завадила.

– Анітрохи...

Гла сиділа на ліжку, притулившись спиною до теплої стіни. Яскраво-біла нічна сорочка, в яку вона була одягнена, виглядала злегканедоречно на її темному, непоказному тілі.  

Оейде підійшла і сіла поруч.

– Ми так рідко розмовляємо, – сказала вона, ласкаво дивлячись на карлицю, – Я розумію, що тобі тут незатишно...

– У лісі було б ще гірше. А тут до мене ставляться добре, – байдужим голосом відповіла Гла, – вдосталь їжі й нічого робити не змушують. Але часом – нудно!

– Я бачила, як ти допомагала служниці прибирати посуд.

– З власної волі. Ти ж не даєш мені ніякої роботи, а брала собі як служницю!

– У мене мало бажань, Гла. Там, удома, я все робила для себе сама. Можливо, після весілля... Але, якщо хочеш, можеш іноді прибирати мою кімнату.

– Добре! – відповіла карлиця. 

І в комірчині повисло незручне мовчання, яке перервала Оейде:

– Я так і не подякувала тобі за те, що ти повернула мені пояс...

–  Це було справедливо, а матінка дуже жадібна...

– То ти  вкрала його?

– І не тільки! Я вкрала ще дещо з прикрас. Адже я й гадки не мала, що буде зі мною, а прикраси можна  потім вигідно обміняти. 

– Ти знаєш, що Ітамар бажає відшукати Агіль?

– Знаю. Він усе ще не говорив зі мною про це, але буде... Неодмінно буде...

– І ти скажеш йому, де вони можуть ховатися?

– Не впевнена, що знаю це, але думаю, що матінка повернулася на прикордоння, до свого коханця... Іти їй більше нікуди!

– Це далеко?

– Гадаю, що дуже далеко... Багато місяців ми добиралися туди, де вона знайшла і принесла першу жертву.