Розділ 32.1

– То я подобаюсь тобі? – вона знову безстрашно ковзнула до нього впритул, як колись, грайливо й млосно зазирнула в його обличчя.

– Подобаєшся... Дуже подобаєшся…– заворожено відповів Оевінг, знову потрапляючи у вир пристрасті.

Якщо раніше він відчував злість і гнів за те, що вона грається з ним, то тепер стояв перед нею розгублений, наче нетямущий юнак.   В одну мить вона взяла над ним безроздільну владу.

– Тоді будь ніжний зі мною, – прошепотіла Ілма і сама притулилася грудьми до його тіла.

– Навіщо ти це робиш? У тебе є Даегар… –  він усе ж таки  продовжував мляво чинити опір.

– Не говори про нього зараз! – вигукнула дівчина, – Даегар – мій давній біль. Я ніколи не зможу дати йому ту любов, на яку він заслуговує, на яку сподівається! Я прагнула до цього, дуже цього хотіла, але що тут вдієш! Не можу! 

Її губи тремтіли, у ясних очах стояли сльози. 

Почуття Оевінга металися, хлопець тримався з останніх сил. Він усе ще не розумів, чого Ілма від нього хоче.  Якщо прийшла просто поговорити, то до чого всі ці млосні погляди, палкі дотики, натяки?

– Добре! Між вами може відбуватися все, що завгодно, як між нареченим і нареченою, але я не маю до вашої долі жодного стосунку! Ілмо, схаменися! Так, я відчуваю до тебе пристрасть, але не думав, що ти станеш навмисно цю пристрасть розпалювати… – глухо відповів він.

Вона знову піднялася навшпиньки і повільно, чуттєво провела рукою по його обличчю.

– Усе, що я роблю, має сенс, Оевінгу... Я обрала тебе і хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком.

– Чому?

– На це запитання я відповім тобі після...

То був не порив незрозумілої примхи. Ілма добре усвідомлювала, що вона робить.  Розуміла, що мусить відмовити від того затишного і звичного, у чому була впевнена, та піти шляхом, який міг привести її у прірву. Але того вимагала сила, того вимагала магія Великої Річки. 

Якщо вона одразу не відмовилася від умов, запропонованих їй берегинею, то тепер, майже домігшись свого, вона не може повернути вбік, не може відмовитися чи відступити.

Її сни ставали схожими на дійсність, і часом, прокидаючись посеред ночі, вона не могла зрозуміти, уві сні вона перебуває чи в реальності. 

Щоб розплатитися за силу, їй потрібно зробити безумство, вчинити так, як вона ніколи б не вчинила раніше, відмовитися від минулих знань, захоплень, бажань і вибрати новий шлях, що веде в невідомість...

Ні, вона не жертвувала собою, вона просто змінювала свою долю. Даегар був їй дорогий, як щасливе минуле: тепле і затишне місце, з якого все одно рано чи пізно доведеться піти.

Дівчина знала, що Оевінг не відштовхне її. Вона зрозуміла це, помітивши з яким почуттям він на неї дивиться, невміло намагаючись це приховати.   

Спогади про подорож за край, дедалі виразніше проявлялися в душі Ілми.  І з кожним днем розуміла вона, що жодним надіям і планам на майбутнє не дано збутися – і що яскравіше робилося це розуміння, то швидше й спекотніше починала текти в її крові магія.

– Я хочу бути твоєю... Зараз, цієї ночі...

– Ілмо, ти збожеволіла. Ти ж наречена! – тільки й зміг пробурмотіти Оевінг  і його знову охопила лихоманка.

Він розумів, що не встоїть. Та  чи  він дійсно хотів відштовхнути її, відмовитися від її кохання? 

– Тільки я можу знати, наречена я чи ні! – Ілма блиснула очима, – Ніхто не може мені заборонити вибрати чоловіка! 

– Послухай мене...

Але вона закрила йому рот тихим поцілунком.

– Ходімо!

Узяла за руку і повела до куреня. Оевінг не опирався, йшов за нею як зачарований, у владі якоїсь несамовитої любові.

Але перед тим, як пірнути в теплий сутінок куреня, вона розпустила шнурівку і скинула сукню на  траву, анітрохи не бентежачись тим, як яскраво-червоні спалахи блискавиць висвітлюють її з голови до ніг. 

Коги Оевінг побачив її  дивовижне тіло, в  нього зашуміло у вухах. Він повірив дівчині беззастережно, бо вже зрозумів, що в Лянсіді та в Етеляні зовсім інші закони, що жінки цих країв незалежні й самі вільні вибирати. 

Він занадто мало знав Даегара, щоб перейматися його почуттями, він перебував у владі занадто сильного кохання і забув про те, що брат Даегара врятував йому життя.

У курені пахло шкірою і сухими травами.  Ілма, безсоромно-прекрасна у своїй наготі, потягла юнака за собою на м'яку підлогу.

– Тільки будь ніжний зі мною, – знову з придихом, попросила вона, – я хочу, щоб ти мене цілував, хочу випробувати все!  Усе, що можна...

– Я цілуватиму тебе так, як ти бажаєш...

Із придушеним стогоном Оевінг почав торкатися губами її шиї, грудей, живота, стегон. 

Ці поцілунки були такі ніжні й гарячі, що в Ілми сльози навернулися на очі.  Вона ледь дихала, охоплена тремтінням знемоги.  

І з жахом раптом усвідомила дівчина, що поцілунки Даегара, коли вона, часом, з пустощів, дозволяла йому цілувати свої плечі і груди, не були для неї такими солодкими. І нова хвиля пристрасті накрила її, і думки про Даегара геть вивітрилися з її голови.