Розділ 31.1

Вечір видався похмурий, задушливий, вітряний. 

У пелені хмар раз у раз спалахували яскраві блискавиці, осяваючи світ дивною, золотисто-кривавою загравою. Пахло пряно й гостро: грозою.

Але все це не зупинило Оевінга, який вирішив неодмінно провести сьогоднішню ніч на березі Великої Річки.  

Від'їзд Ілми не позбавив його душевних мук,  бо він розумів: зректися любові не вдасться, поки вони перебувають у такій близькості.

Одна річ – знати, що вона далеко, за лісами й рівнинами, а інша, що поруч: варто лише переїхати через річку, і він знову зможе побачити її сяючи очі, світле волосся й посмішку, за яку він віддав би, напевно, все на світі. 

Оевінг легко захоплювався, але кохання ще ні до кого не відчував.  Усі його захоплення, як правило, закінчувалися близькістю, оскільки жодна з дівчат не могла йому відмовити. І навіть не тому, що він був сином вождя, мав гарне обличчя і м'язисте тіло, а тому, що володів вродженим умінням зводити жінок з розуму одним своїм поглядом.

Але Ілма не була схожа на жодну з тих дівчат, кого він знав раніше. Пристрасть до неї увійшла в його серце болісно і різко, наче наконечник стріли. 

Оевінг і сам спершу не зрозумів, що поранений. В Ілмі відчувалось щось таке, чого не міг пояснити, але це притягувало його з непереборною силою.

І Оевінг твердо вирішив, що покине Лянсіду якнайшвидше, хоч Оейде й благала його залишитися ще на якийсь час.

Але хлопець  мав подбати насамперед про себе. Сестрі нічого не загрожує, її наречений – молодий, красивий і дивиться на неї з  такою ніжністю!

Вона, здається, боїться його, але врешті-решт, така поведінка зрозуміла: вона ледь не стала жертвою в руках жорстоких людей і перенесла багато болю. 

Та  Кадмас ласкавий і терплячий, він зуміє завоювати довіру Оейде. До того ж Кадмас врятував життя і Оевінгу, і цей факт ще більше зблизить майбутнє подружжя.

Оевінг вийшов з дому і попрямував до стайні, щоб осідлати коня. Він чекав Даегара, який  обіцяв провести його до того місця, де встає найгустіший туман.

У стайні був Кадмас, він щойно повернувся з верхової прогулянки.

– Гроза збирається! Може, відмовишся від своєї затії? Туман нікуди не дінеться!

– Ні, я не хочу змінювати свої плани, –  сказав Оевінг.

– Даегар може затриматися в Етеляні. Ілма, якщо захоче, вмовить його залишитися.  Ніхто не має стільки впливу на душу Даегара, як Ілма!

– А чому вони досі не одружилися? – зовні  байдуже, але с тремтячим  серцем, запитав Оевінг.

– Не знаю... Ілма тягне час, уже я не можу сказати, чому.

– Не впевнена у почуттях? 

– Я не можу говорити про це, то – не мої клопоти!

– Ти правий, це не наші клопоти, – Оевінг ледве перевів подих, – Та чи можно  запитати про те, як ти розумієшся   з моєю сестрою? Я помітив, вона уникає тебе.

– Це не страшно. Вона говорить зі мною, посміхається... Думаю, що скоро ми станемо друзями.  Я не збираюсь її квапити. Вона мені дуже подобається.

–  Де ж Даегар?  Уже стемніло...

– Зачекай, я чую стукіт копит із лісу. Напевно, це він! – сказав Кадмас.

Даегар справді затримався в Етеляні, щоб довше побути з Ілмою і не помітив, як на землю впали сутінки. Він згадав про свою обіцянку і поспішив додому.

Коли вони виїхали з Лянсіди вже зовсім стемніло.

Оевінг прислухався до звуків ночі. Незрозуміла жага охоплювало його тіло. Він несподівано відчув пронизливу тривогу, серце  тріпнулося і забилося так сильно, що хлопець  ледь не попросив Даегара повернути назад, але прикусив губи і промовчав. Тривога зникла так само раптово, як і навалилася.

– Ти ж пам'ятаєш, як себе слід поводити на березі? – запитав Даегар, порушуючи мовчання. 

–  Пам'ятаю. Триматися подалі від води, тільки спостерігати і нікуди не втручатися! – кивнув Оевінг і здивувався тому, що голос його все ще тремтить.

Але Даегар не звернув на це уваги. Він говорив з Оевінгом, але продовжував думати про Ілму.

– Ми й самі мало знаємо про цей туман.  Легенди розповідають про тих, хто пішов углиб його і не повернувся, а також про тих, хто повернувся. Усе залежить від того, наскільки ти сильний...

– А ті, хто повернувся?

– На жаль, наші легенди розповідають про події дуже розпливчасто. Головна думка в тому, що магія Великої Річки не відкривається для усіх однаково.  Двоє, які потрапили одночасно в одне й те саме місце, побачать зовсім різні картини, і події навколо них будуть розгортатися по-різному.  Ніхто не знає, від чого це залежить. Тому будь обережний. Розумію, чим викликаний твій інтерес, але ніхто не хоче, щоб ти постраждав. Велика Річка карає тих, хто порушує її спокій  з  пустої  цікавості!

– Я буду шанобливий, і не стану робити того, що може образити Матір Води, – пообіцяв Оевінг.

–  Ну ось ми і на місці! – промовив Даегар, зупиняючи коня.

За деревами, в мерехтінні блискавок, тьмяно виблискувала річка, і над водою вже клубочився невагомий, майже прозорий туман.