26.2

Ілма запалила свічку і почала задумливо вивчати шматок з усіх боків, намагаючись відшукати на його безформних гранях якийсь таємний сенс, а в застиглих завитках, залишених на чорній поверхні язиками полум'я –  малюнок минулого або майбутнього.

Потім вона взяла чисту світлу тканину й обережно пошкрябала тверду поверхню вістрям ножа. Але чорний пил, що розсипався по тканині, теж нічого не прояснив.

Ілма повільно покатала вугіллячко в долонях. Чи зможе вона впоратися без сторонньої допомоги з усім тим, що їй дісталося? Можливо, марно приховує вона від близьких прояв нової сили? 

Але дівчина не встигла як слід подумати про це, бо почула в передранковій тиші гучний, приглушений м'яким ґрунтом стукіт копит.

Ілма загорнула вугілля в тканину й сховала в тінь між скриньками. 

Що Даегару знадобилося від неї в таку сліпу ніч? Чому не дочекався білого дня?

Вона хотіла виглянути у вікно, але передумала. 

Незабаром знайомі тверді кроки зазвучали на сходах і завмерли по той бік дверей, наче Даегар не наважився увійти одразу. 

Ілма тихенько фиркнула, підійшла й сама відчинила двері.

– Що за біда, любий? – запитала вона ласкаво, – Ще й сонце не зійшло... Ти розбудиш усіх у домі. То заходь же!

– Не зміг утриматися, так захотілося тебе побачити... А ще сказати, що батько надіслав звістку! Вони повертаються  разом з Оєйде.

– Так знайшлася? – вигукнула Ілма. 

Доля північної нареченої несвідомо хвилювала її. Вона мимоволі уявляла собі, як це, страшно, напевно, бути викраденою, і щиро переживала за дівчину.

– Знайшлася! – кивнув Даєгар.

– Не постраждала?

– Батько нічого про те не повідомив, але думаю, що з нею все гаразд. Тому я й примчав до світанку… Їдемо в Лянсіду!  Хочу, щоб ти була поруч, коли вони повернуться.

Ілма нічого не відповіла, випробувально подивилася в його радісне обличчя і, відвернувшись, спрямувала погляд за вікно, назустріч рожевим спалахам, що миготіли за далекими деревами.

Даегар жодного разу не нагадав їй про її обіцянку, незважаючи на те, що термін уже спливав. Вона сказала, що вони одружаться до сонцестояння. Часу залишалося не так вже й багато, а ще й  навіть день не призначено. 

Але вона була вдячна Даегару за цю безмовність і навмисно тягнула час. Чекала, коли він сам заговорить про це і не наважувалася першою почати розмову.

Щось підспудно турбувало дівчину. Але що це, Ілма зрозуміти поки що не могла. 

– Чому ти мовчиш? – запитав Даегар, обіймаючи її за плечі.

– Я поїду з тобою… – відповіла Ілма  і чомусь згадала пораненого юнака, якого зустріла в Лянсиді. 

Вона забула про нього, а ось зараз  раптом згадала. Або мигцем побачила уві сні й тому згадала... Подумала, що він перший чоловік з іншого світу, якого вона зустріла. Інший світ був для неї світом по той   бік Променистих Берегів. 

Раніше Ілма не замислювалася про те, хто і як там мешкає. А, виявляється, у них теж у кожного своя доля. А  юнак  той дуже гарний. Як його ім'я? Ілма трохи зсунула брови. Оевінг... І вона знову згадала його силует на тлі вікна і те, яким дивовижним здалося їй поєднання дуже світлого волосся і чорних  сумних очей. 

Дівчина тут же потрясла головою, немов намагаючись відігнати раптову ману.

– Поїдеш? – перепитав Даегар, уважно дивлячись у її стурбоване обличчя.

– Поїду...

– Скажи мені, кохана, де твої думки?

– Ні, зі мною все добре! – ледь зітхнула  Ілма і   схилила голову до його грудей.

– Скоро в Лянсіді стане дуже шумно. Ми влаштуємо свято з приводу заручин Кадмаса...

– А весілля?

– Весілля відбудеться восени. Такий договір було укладено з батьком нареченої. А поки що дівчина поживе в Лянсиді як гостя...

– Це правильно... До нового нелегко звикнути, – тихо відповіла Ілма.

І так гостро відчула дівчина, що ось тепер і є той  момент, коли просто необхідно заговорити про день їхнього весільного обряду, але знову не знайшла в собі ні відваги, ні бажання.

– Тоді я чекаю тебе у дворі! Велю осідлати коня...

І так само гостро відчула вона напругу, що прослизнула в спокійному, начебто, голосі Даегара, але зробила вигляд, що нічого не помітила. Лише підвелася навшпиньки і з вдячністю поцілувала його в щоку.

Муки совісті дошкуляли недовго. Вона звикла, що Даегар пробачає їй всі примхи, недомовки, і не дорікає їй за те, наскільки легковажно дивиться вона на їхні стосунки. 

Після того, як Даегар вийшов з кімнати, Ілма знов дістала вугілля, ще раз оглянула його з усіх боків, а потім сховала в ту саму скриньку, де вже лежав прах чарівної квітки, і почала збиратися. Розраховувала, що проведе в Лянсіді кілька днів.

Але ніякого одягу вона з собою брати не стала, там і без того повно її суконь. Напевно, Аніса їх почистила і розвісила так, щоб вони не пом'ялися.