Розділ 26.1

– Ти за силою прийшла... Що віддаси за силу? 

Ілма здригнулася і розплющила очі. Незважаючи на спекотну ніч, усе її тіло вкрилося холодним потом, а в голові шалено стукала кров.

Ось уже дев'ять днів минуло після того, як вона повернулася з Темного Берега, і відтоді жодного разу не спала спокійно – їй дошкуляли дивні сни і видіння.

Сила, яку вона здобула, все ще залишалася безконтрольною, керувати нею за своїм бажанням Илма не могла, тож приховувала від усіх її прояв, казала, що відчуває щось, але що саме, наразі зрозуміти не можна.

Ілма сіла на зім'ятому ліжку і спустила ноги вниз, пробуючи ступнями прохолодну підлогу. 

У вікні хмурилася дощова ніч. Дрібні краплі шаруділи по листю дерев, немов плели, шепотіли якесь монотонне, нескінченні заклинання.

– Як душно, – пробурмотіла Ілма.

Вона зістрибнула з ліжка і підійшла до столу, де стояли скриньки, прикрашені дорогоцінним камінням.

Відкрила одну з них, у якій зберігався чорний попіл чарівної квітки, і деякий час задумливо його роздивлялася. Вона так і не розуміла, що з ним робити. Сподівалася, що усвідомлення прийде, але нічого не відбувалося.

Чого вона тільки не випробувала! Сипала прах на дзеркальну поверхню, куштувала на смак, наважилася навіть розмішати щіпку в чаші з водою і випила, та тільки всі  спроби пробудити невідоме  виявилося марними.

Сповнившись розчаруванням, Ілма сховала рештки квітки в скриньку і прибрала з очей додому. Можливо, вона занадто квапить події? 

Дівчина зрозуміла, що заснути їй найближчим часом не вдасться. Вона накинула на плечі легку накидку з капюшоном і вислизнула в коридор. 

Будинок спав, заколисаний похмурим дощем. Ілма намагалася йти так, щоб жодна мостинка не скрипнула під її кроками. Темрява знайомого з дитинства будинку здавалася їй зараз чужою і дивною.

Якщо дар приймуть – то сила прокинеться...

Ілма знову і знову намагалася пригадати обличчя  той хранительки.

Магію не можна загнати в глечик і поставити на полицю... Що вона хотіла пояснити їй, чим попередити? 

Чорний, ще чорніший за саму ніч силует, промайнув униз сходами.

Лоука! Ілма кинулася слідом за нею.

Дівчинка, врятована з річки, поки що залишалася в Етеляні. Вона так і не вимовила жодного слова, і більше нічого не намагалася написати. 

Яку тільки магію не застосовували, щоб з'ясувати хоча б щось. Але всі заклинання розбивалися об невидиму перешкоду,  а стихії мовчали.  Тож вирішили на якийсь час полишити спроби з'ясувати бодай щось і дали дівчинці спокій.

Усі продовжували звати її Лоука. Вона майже нічого не їла, вдень ховалася в сутінках найвіддаленіших куточків або в недоторканих сонцем хащах найближчих лісів, а вночі виходила гуляти і бродила вільно, де хотіла. 

Даегар сказав, що він не стане визначати її долю, у нього і своїх турбот повно.  Нехай визначає батько, коли повернеться.

Ріол і Вейла з цим погодилися.

– Лоука! – окликнула Ілма.

Вона й раніше намагалася заговорити з нею, але та тікала з таким виразом на милому обличчі, немов у неї зненацька з’явилася  якась невідкладна справа.

Дівчинка зупинилася біля холодного вогнища, присіла навпочіпки і почала перебирати вугілля.

Ілма підійшла й опустилася поруч із нею. Якийсь час вона уважно спостерігала за неспішними діями Лоуки. 

Та брала шматочок вугілля, підносила його до самих очей і розглядала так, немов хотіла побачити на ньому якийсь особливий знак.

– Що ти робиш? – не витримавши, запитала Ілма.

Вона знала, що не дочекається відповіді, але мовчанка спонукала до одкровень, а Ілмі дуже бажалося висловити кому-небудь усі свої почуття, увесь свій біль.

Говорити з Даєгаром не хотілося, вона не потребувала  порад, співпереживання або допомоги.  Вона просто хотіла, щоб її вислухали.

– Магія дуже примхлива, – сказала Ілма і теж узяла до рук шматок вугілля, неуважно покрутила його в пальцях, – Вона випробовує мене.  Щось сталося на Темному березі, під час обряду, а я не можу згадати, що... Це пригнічує мене, Лоука. А ще твоя дивна поява... Кажуть, ти послана Матір'ю Води, але ніхто не розуміє, з якою метою! Звісно, біля Темного Берега приховано безліч таємниць. Ти одна з них? Утім, поки що це не так уже й важливо! Але все, що з'являється з вод Великої ріки, нерозривно пов'язане між собою. Думаю, що ти знаєш, якими шляхами я пройшла,  знайшла і  те, як тепер із цим впоратися. Я сподіваюся, ти заговориш... Зрозумій, Лоука, ця сила палить мене зсередини, мені здається, якщо я не зрозумію, на що здатна, то згорю...

Лоука кинула на неї швидкий  погляд і почала розкладати вугілля на підлозі.

Спершу Ілмі здалося, що дівчина кладе їх як доведеться, але що довше вона дивилася, то виразніше їй марилося, що в цьому безладі присутня якась незбагненна логіка.

Десь грюкнули двері, до слуху Ілми донісся звук кроків, і вона впізнала кроки батька.

Лоука подивилася вгору, здригнулася, схопила невелике вугіллячко й сунула його Ілмі в руку. Та здивовано взяла.