Розділ 21.1

Річка виявилася неширокою, звивистою. По воді, уздовж тихого пологого берега тягнулися зарості очерету.  Подекуди тянулись до світлого неба одінокі дерева.

Кадмас і Оейде зупинилися під старою тополею, що росла біля самої води. Її  сріблясте листя гіпнотично поблискувало в променях сонця, Яке  піднімалося все вище і вище. Вузькі, дрібні хмаринки  повільно рухалися біля  самого горизонту.

Оейде глибоко зітхнула і підставила обличчя легкому вітерцю, що дмухав з того боку   річки.

Свіжість і прохолода спокійних  прозорих  хвиль вабили дівчину. Вона все ж наважилася скупатися і, подивившись на всі боки, пішла у той  бік, де річка  повертала трохи праворуч.

– Не відходь далеко! – попередив Кадмас.

– Я тут, поруч, за кущами...

Оейде виросла в строгості тому і гадки не мала, щоб роздягнутися перед чоловіком.

Відбігши трохи далі, вона сховалася за чахлими сухими стеблами очерету, і зняла одяг тільки тоді, коли переконалася, що Кадмас не може її бачити.

Увійшовши у воду до пояса, Оейде із  сумом  доторкнулася до запалого живота, шкіра на якому втратила гладкість і пружність, з огидою вдивилася в порізане тонкими зморшками обличчя, з люттю потерла набряклі, темні вени на правій руці. 

Вона різко провела по воді рукою, розганяючи віддзеркалення, та  раптова думка змусила її завмерти й замислитися. Спогади накотили холодною хвилею.

Вказуючи шлях через болото, Гла зауважила, що обряд не завершено, тож незабаром усе стане таким як і раніше.  Оейде зовсім забула про це! Але  ніякого дива в тому немає. Тоді вона була одержима думкою лише про те, щоб втекти, тому не надто звертала увагу на слова  карлиці.

То, може, Гла хотіла сказати, що закляття, яке перетворило її на літню  не триватиме довго, і колишній вигляд повернеться сам по собі?

Ця здогадка заставила її серце несамовито забитися. Надія закрутила їй голову, сонячне світло ще яскравіше спалахнуло перед очима.  Дівчина ледь не закричала, не засміялася від захвату.

Вона нашвидкуруч вимилася, знову  роздивилася своє відображення,  але вже більш спокійно, навіть із цікавістю, і, коротко зітхнувши, з бридливістю натягнула брудну, рвану сукню.

Оейде побігла назад до тополі, не в силах стримувати радість, що охопила її. То чи не краще зізнатися у всьому Кадмасу? Адже вона може стати собою будь-якої миті! Як вона тоді пояснить чудесне перетворення на красуню?

Спіткнулася об щось на землі, ледь не впала і зупинилася,  застигла злякано. Чи не передчасна ця  її радість?  Раптом вона помилилася, і Гла говорила про зовсім  інше?

День разгорявся. Вітер посилився, обдуваючи берег то теплими,  то зовсім горячими струменями.

Кадмаса плавав у річці.

Дівчина, ставши в тіні дерева, спостерігала за сильними рухами його рук. Сама вона не вміла плавати. Північні чаклуни вірили, що вода може забрати красу  та жіночу долю, тому  дівчатам до повноліття купатися у річках та озерах заборонялося. Плавати  Оейде  не вчилася, але іноді  порушувала ті незрозумілі звичаї, і  із задоволенням плескалася  коло якогось дикого берега, поки Оевінг  полював на птахів.

Кадмас пірнув, виринув майже біля самого берега і вийшов з води. З жахом і соромом побачила Оейде, що він зовсім оголений.

Але самого хлопця  це анітрохи не бентежило. Він навіть не поспішав одягатися.

Серце дівчини калатало як шалене, ноги тремтіли, вона дивилася то в землю, то на всі боки.

– Що з тобою? – запитав Кадмас, піднімаючи з землі свій одяг.

Оейде здогадалася: він не розуміє, що  саме її так схвилювало.

Та брехати і ухилятися дівчині не хотілося. 

– Ні, нічого... Чесно кажучи,  не звикла, що чоловіки ось так просто роздягаються...

Кадмас здивовано підкинув брову, а за мить розсміявся.

–  Оце таке!  Вибач будь ласка! У нас у Лянсиді життя набагато простіше. Ніхто нікого не соромиться.

Він  неспішно одягнув штани, застебнув важкий  шкіряний пояс з піхвами, а  ось сорочку  залишив на траві.

Оейде проковтнула клубок, що підступив до горла. Їй було і страшно, і радісно водночас. Вона мимоволі уявляла собі, як торкатиметься цих широких плечей, цих твердих грудей, на яких ще блищали краплі річкової води.

– Я запам'ятаю, що тебе це бентежить, – додав Кадмас.

– Я виросла у світі, де є  свої правила.  І тих правил  усі дотримуються. Тому я ніколи не бачила чоловіка, який би був зовсім без одяга, –  густо червоніючи, промовила Оейде.

Кадмас окинув її недовірливим поглядом, а потім розсміявся.

Оейде почервоніла ще більше.

– Ти не була заміжня? Не знала чоловіка?

Оейде похитала головою і раптом посміхнулася якоюсь боязкою, навіть жалюгідною посмішкою.

– Утім, – Кадмас перестав сміятися, – трапляється  всяке... Залежить від умов життя. 

Кадмасу не сподобалося те, що  її живий, з зухвалим вогником погляд несподівано зробився зацькованим, навіть переляканим.