Розділ 3.1

Кадмас стояв перед відчиненими воротами стайні, спершись на конов'язь і, трохи примруживши очі, дивився в далечінь, туди, де над чорними верхівками лісу, зануреного в сутінки, все ще тліло темно-червоне полум'я заходу сонця.

Зазвичай у такі ночі він любив гуляти до світанку, проводити час із дівчатами з навколишніх поселень, які виходили, щоб помилуватися на місяць і послухати солов'їні пісні.

Але сьогодні Кадмас повернувся додому раніше, сподівався, що батько прибуде до Лянсіди неодмінно цього вечора.

Батько обіцяв, що повернеться тоді, коли на небо зійде третій місяць. Третій місяць не тільки зійшов, а вже округлявся, набирав силу, але батько все затримувався.

Кадмас трохи здивувався, побачивши брата. Той повною ходою в'їхав у двір будинку.

– Як рано ти повернувся. Я думав, ти пробудеш з Ілмою, якщо не всю ніч, то неодмінно до півночі, – усміхнувся він, коли Даегар різко осадив коня і зістрибнув на землю.

– Ні, я вирішив, що сьогодні нам краще розійтися і провів її в Етеляну. Мені треба побути на самоті, щоб зібратися з думками, – відповів Даегар.

Даегар казав  правду. Він міг залишитися з Ілмою до світанку, –  не вперше вони проводили разом ночі в наметі  над річкою. Цього хотіла сама Ілма, а Даегар, хоч і неохоче, але поступався її бажанням.

У теплій темряві, під тріск вогнища та плескіт води, йому ще важче було стримувати свою пристрість. 

А Ілма, хоч і не навмисне, але все ж таки спокушала його: поглядами, легкими дотиками, тихими зітханнями. Найважче було стримуватися, коли вона починала льнути до нього з жаркими поцілунками.

Ілма запевняла, що в такі ночі  під зірками, поряд з ним, вона стає абсолютно безтурботною та щасливою, і нічого іншого їй не треба. Даегар не сумнівався в щирості тих слів, він бачив, як її очі починають горіти тихим і ясним світлом, як розслабляються риси її, часто напруженого обличчя, тому й поступався.

– А я чекаю, коли батько повернеться. Мені дуже цікаво, що ж там за дочка у північних чаклунів і чи стане вона моєю нареченою... Сподіваюся, вона дуже гарна, бо якщо це не так, то я не одружуся, – замислено сказав Кадмас, відволікаючи Даегара від думок про Ілму.

– Не хвилюйся. Я впевнений, що вона красуня, – Даегар з ніжністю потріпав його по темному волоссю і повів коня в сутінки сонної стайні.

Кадмас не пішов слідом, не хотів докучати, але він терпляче дочекався його біля входу до будинку. Він був у передчутті і хотів говорити про свої почуття. А хто зрозуміє його краще за рідного брата?

– Якщо все налагодиться, то відразу після твого весілля, я сам вирушу за своєю нареченою, – промовив Кадмас.

– Чи не занадто ти поспішаєш? – посміхнувся Даегар, піднімаючись сходами до прочинених дверей.

– А навіщо затягувати те, що неминуче? Нехай вона поживе тут до дня весілля, і так ми матимемо можливість пізнати одне одного, звикнути до того, що ми разом…

У домі пахло пряними травами, теплим молоком – готувалася вечірня їжа.

– Дуже рада бачити вас обох сьогодні ввечері, – промовила Тіаніта, накриваючи стіл.

– Скажи, матінко, чи не надсилав батько якихось звісток? – запитав Кадмас.

– Ні, любий, нічого… але він має ось-ось повернутися… Скоро дізнаєшся новини, – з усмішкою відповіла Тіаніта і покликала вглиб дому: – Аніса!

– Іду! – продзвенів ніжний дівочий голосок і через мить з півтемряви кухні випурхнула висока, струнка дівчина з глечиком в руках. Її миловидне обличчя було червоним від гарячого вогню. Тяжкі золотисті локони, перехоплені яскраво-червоними і блакитними стрічками, струменіли по спині, завивались кільцями.

Аніса поставила глечик на стіл і запитливо подивилася на Тіаніту своїми широко розставленими очима: блідо-сірими із зеленими цятками.

– Ні, більше нічого, – кивнула та, – сядь і повечеряй спокійно.

Дівчина окинула швидким поглядом чоловіків і обережно сіла на край важкого дерев'яного стільця. Ось уже кілька років жила вона в будинку вождя, але досі не могла почуватися в ньому вільно і невимушено.

– Ніяк не можу перестати думати про свою наречену, – заговорив Кадмас, ламаючи руками ячмінний коржик.

– І все ж таки він поспішає, – тихо розсміявся Даегар, – але це цілком зрозуміло: моя хоч і поряд зі мною, але я теж не перестаю думати про неї, хочу швидше назвати дружиною.

– Ця дівчина поки не наречена тобі, – сказала Тіаніта, допитливо дивлячись на молодшого сина, – і як знати! Адже вона й сама може відмовитись від тебе.

– То я чув, що звичаї північних чаклунів набагато суворіші за наші, і там дівчина не має права суперечити волі своєї рідні, яка обрала їй чоловіка! Їй доведеться погодитися із вибором, – промовив Кадмас.

– І тобі таке до вподоби? – запитав Даегар, наливаючи з глека в чашу рожеве вино. – Що вона проти волі вимовить обрядові клятви?

Такі думки відлунювалися болісними сумнівами і в його власному серці.

– Але вона не розчарується в мені! – насупився Кадмас, – я молодий і сильний… А ще гарний…

– Це вірно. Ти звів з розуму усіх молодих дівчат Лянсіди. Де б ти не з'явився, вони пурхають  за тобою як зграйка прекрасних метеликів… – знову засміявся Даегар.