Глава 6: Гості

Цитата з "Уолдена":

"У моїй хатині було три стільці: один для самотності, другий для дружби, третій для товариства."

Осінь остаточно вступила у свої права. Повітря стало кришталевим, а листя в ботанічному саду перетворилося на палахкотливе багаття з жовтих, червоних і багряних кольорів. Леон знайшов у своєму усамітненні глибокий, спокійний ритм. Воно перестало бути експериментом і стало його способом життя. Його внутрішній дім був упорядкований, і в ньому стояв лише один, надійно збитий стілець для самотності.

Він не очікував на гостей.

Одного прохолодного дня, коли він сидів на своїй лавці, спостерігаючи, як павук плете срібну сітку між гілками, він почув знайомий голос, що вимовив його ім'я. Голос, що належав його минулому.

"Леоне? Це справді ти?"

Він підняв голову. Перед ним стояла Анна. Його колишня колега, його права рука в "Нексусі", можливо, єдина людина там, яку він вважав майже другом. Вона виглядала так, ніби зійшла зі сторінок глянцевого журналу — ідеальне пальто, бездоганна зачіска, в очах суміш тривоги та рішучості. Вона була посланцем зі світу, який він покинув.

"Анно," — вимовив він спокійно. Усередині щось стиснулося, але паніки не було. "Як ти мене знайшла?"

"Я здогадалася," — вона злегка посміхнулася, оглядаючи його прості джинси і стару куртку. "Завжди знала, що ти втечеш не в гори, а в якесь місце, де є ідеальна симетрія. Це так схоже на тебе... Леоне, всі хвилюються. Ми думали, ти поїхав, зник. Твій вчинок... це було... несподівано."

Вона сіла поруч. Його лавка, його острівець спокою, раптом став переговорним пунктом. Леон відчув, як у його свідомості з'являється другий стілець — для дружби. Він уважно слухав.

"Послухай," — продовжувала вона, перейшовши на діловий тон, який він так добре знав. "Я говорила з керівництвом. Вони все розуміють. Вигорання, криза, це нормально. Вони готові дати тобі творчу відпустку. Навіть більше, є новий проект, 'Афіна'. Повністю автономний, дослідницький. Жодних дедлайнів, жодного тиску. Тільки ти і чиста концепція. Ти ж завжди цього хотів. Не можна просто так викидати свій талант на смітник."

Кожне її слово було влучним пострілом. "Талант", "проект", "концепція" — це були ті самі слова, які раніше змушували його серце битися частіше. Вона пропонувала йому його стару мрію, загорнуту в нову, блискучу обгортку. Спокуса була величезною. Спокуса знову стати кимось. Зрозумілим, потрібним, геніальним Леоном.

Він помовчав, дивлячись на ставок. Потім повернувся до неї.

"Дякую, Анно. Я ціную, що ти прийшла," — сказав він. Його голос був рівним, без тіні зверхності чи образи. "Але я не 'викидаю талант'. Я, здається, вперше почав його знаходити."

"Що знаходити? Сидячи тут? Леоне, це не життя, це втеча."

"Можливо," — погодився він. "Але іноді, щоб знайти свій шлях, треба спочатку зійти з чужої автостради. Я вчуся... речам, для яких у 'Нексусі' немає метрик. Вчуся тиші. Вчуся розрізняти кольори. Вчуся просто бути."

Він говорив просто, не намагаючись пояснити їй про "читання" чи "звуки". Він розумів, що це звучатиме як маячня для людини з її світу. Він просто захищав свій новий, маленький простір.

Анна дивилася на нього довго й уважно. В її погляді було розчарування, нерозуміння, але й щось іще — ледь помітна тінь заздрості. Вона, вічний двигун, майстер ефективності, дивилася на людину, яка дозволила собі зупинитися.

"Я не розумію тебе," — сказала вона нарешті, встаючи. "Але сподіваюся, ти знаєш, що робиш."

"Я теж на це сподіваюся," — щиро відповів він.

Вона пішла. Її впевнена хода здавалася тепер трохи менш впевненою на тлі старих дерев.

Леон залишився на лавці один. Він не відчував тріумфу. Лише тихий смуток через прірву, що утворилася між ним і людиною, яку він поважав. Але водночас він відчував і силу. Його внутрішній дім вистояв. Він прийняв гостя, запропонував йодиний стілець, який мав — стілець для щирої розмови, — і зберіг свій простір недоторканим. Йому не знадобився третій стілець, для "товариства", бо він більше не грав ролей.

Він зрозумів, що справжня сила — не в тому, щоб збудувати навколо себе стіни, а в тому, щоб мати двері, які ти можеш відчинити і зачинити за власним бажанням.