Глава 3: Читання

Цитата з "Уолдена":

"Книгу треба читати так само неуспішно і стримано, як її було написано. Не варто обмежувати своє читання лише однією епохою... Нова Англія може запропонувати лише якусь 'Дейлі Таймс', що розповідає про вчорашню суєту та сьогоднішню піну на поверхні."

Дні злилися в дивний, тягучий ритм. Кожен ранок Леон йшов до свого "Уолдена" — старого ботанічного саду. Він навчився розрізняти відтінки тиші: ранкову, коли повітря ще вологе і прохолодне; денну, коли гул міста ставав фоном для співу птахів; і вечірню, коли світ навколо сповільнювався разом із сонцем.

Але якщо зовнішній шум стих, то внутрішній залунав із новою, нестерпною силою.

Сидячи на своїй лавці, Леон почав "читати". Не паперові книги — до них увага ще не поверталася. Він почав читати найскладніший, найзаплутаніший і найбрехливіший текст, який коли-небудь бачив, — власне минуле. Сторінки цього "тексту" з'являлися у його свідомості непроханими, яскравими спалахами.

Ось він, на нараді, з ентузіазмом презентує стратегію "емоційного залучення" для нового додатку. Він згадує, як вправно оперував термінами: "тригери", "больові точки", "цикли винагороди". Він говорив про користувачів не як про людей, а як про сукупність даних, чию поведінку можна і треба "оптимізувати". Тоді це здавалося вершиною професіоналізму. Зараз, у тиші саду, ці слова звучали як лексикон ката. Він не "залучав", він "створював залежність".

Інша сторінка: вечеря з друзями. Чи були вони друзями? Він згадує, як під час розмови підсвідомо оцінював їхні кар'єрні перспективи, корисні зв'язки, соціальний капітал. Його стосунки були схожі на інвестиційний портфель. Він "диверсифікував" контакти, "підтримував" перспективні зв'язки і "списував" ті, що не приносили дивідендів. Справжнє тепло, щирий інтерес — чи були вони взагалі в цих рівняннях?

Найважче було читати мову, якою він думав. Мову "Нексуса". Він зрозумів, що його мозок був "прошитий" нею. Красу заходу сонця він міг би описати як "високоефективний візуальний контент з високим показником залучення". Тишу — як "стан нульового інформаційного потоку". Любов — як "довгострокове партнерство з високим рівнем взаємної синергії". Ця мова, створена для ефективності, вбивала саму суть життя, перетворюючи все на ресурс або метрику.

Це "читання" було болісним. Воно було схоже на спробу розшифрувати старовинний манускрипт, де під кожним красивим, офіційним рядком проступав інший, потворний і правдивий. Його історія успіху — "хлопець з нізвідки, що підкорив цифровий олімп" — виявилася історією талановитого раба, який так полюбив свої кайдани, що почав їх позолочувати й продавати іншим.

Тягар цього усвідомлення був майже фізичним. Це був той самий дракон "Ти мусиш", про якого писав Ніцше, але тепер він говорив не голосом суспільства, а голосом самого Леона. "Ти мусиш бути успішним. Ти мусиш бути ефективним. Ти мусиш бути на зв'язку." Цей внутрішній скрипт був сильнішим за будь-якого зовнішнього боса.

Одного дня, доведений до відчаю цим внутрішнім судом, він дістав свій блокнот. Досі він лише складав списки — речі, які він намагався зрозуміти логічно. Тепер він вирішив зробити щось інше. Він подивився на старе дерево перед собою — розлоге, покручене, з потрісканою корою. Він спробував його описати.

Перші слова, що спали на думку, були з минулого: "оптимальне використання простору", "органічна структура", "довготривалий актив"... Він здригнувся і закреслив їх.

Він змусив себе дивитися. Просто дивитися. На колір кори, що нагадував застиглу лаву. На гру світла й тіні у листі. На те, як одна гілка вперто тягнулася вбік, порушуючи симетрію.

Він довго сидів, тримаючи ручку над папером. А потім повільно, невпевнено вивів один простий рядок.

"Дерево стоїть, нікуди не поспішаючи."

Це було все. Не аналіз, не метафора, не глибока думка. Просто констатація факту. Але це був перший рядок, написаний його власною мовою. Перше речення в його новій історії. Він не "прочитав" його десь, не "оптимізував" для когось. Він його відчув.

І в тиші ботанічного саду цей простий, недолугий рядок пролунав голосніше за всі промови, які він коли-небудь виголошував.