РОЗДІЛ 5 Проблиски надії

Опинившись в хаті і зачинивши двері на засув Софія полегшено зітхнула. Тягар, який вже декілька днів носила в собі повільно спадав. Підійшла до пічки й заходилася її розпалювати. Сухі полінця весело тріскотіли всередині, кидаючи на стіні дивні тіні. Полум'я освітлювало її втомлене обличчя. З очей бризнули сльози. 

 ''Сльози - це завжди полегшення. ''.- подумала вона , зачиняючи дверцята пічки. Кімната поволі нагрівалася. За вікном гудів вітер. Жінка підійшла до столу і запалила свічку. Згодом звідкись дістала старий фотоальбом. Сівши за стіл почала роздивлятися світлини. 

Ось вона юнка, яка виступає на самодіяльному концерті. Тут збирає на полі картоплю. Ще одна світлина показує її та Свирида. Їхнє перше побачення. Душа від того наповнювалася теплом. Софія злегка усміхнулася згадуючи своє минуле. Воно було нелегким і водночас дивовижним. Батьки давно померли. Сестра одружилася і живе з чоловіком в сусідній області. 

Закривши фотоальбом жінка підвелася й поглянула у вікно. Мороз малював на шибці дивні візерунки. Їй згадалося дитинство з кутею і пампухами з трояндовим варенням або маком. Мама завжди готувала 12 пісних страв. Перед тим як сісти за стіл вони стиха молилися. Згодом ставили на підвіконні їжу для померлих за давнім звичаєм. Софія тихо зітхнула. Реальність придушувала будь яку згадку про щасливе минуле. Особливо це відчувалося в поведінці людей, в їхніх згаслих поглядах і мовчанні. 

Раптом пролунав стук у двері. Перехрестившись жінка підійшла до них і відчинила. Перед нею стояв побитий Свирид. Мовчки зайшов до хати і сів за стіл. Зачинивши за ним Софія сіла поруч. Усе було зрозуміло без слів. Він пильно подивився на свою дружину і прошепотів:

- За мною ще прийдуть. Рятуйся поки є змога.

• Я без тебе нікуди не піду. - так само тихо озвалася вона.
• Софіє, ти не розумієш, що відбувається. Тобі треба жити далі без мене.
• Якщо я не зможу? - тихо мовила жінка зі сльозами на очах.

Свирид обійняв її і прошепотів:

• Ти усе зможеш. Просто повір у себе.

Деякий час вони мовчки дивилися один на одного, ніби прощаючись. Їхні погляди говорили більше ніж треба. 

Під вечір до них постукали і забрали Свирида. Софія мовчки дивилися їм услід. На очах бриніли сльози. 

Зачинивши двері на засув жінка підійшла до пічки і закинула туди трохи дров. Вогонь весело потріскував, освітлюючи кімнату мерехтливим сяйвом. Високо на небі висів місяць, кидаючи на землю холодне світло.