18 Стас

Вже кілька днів Мілана Бляхер старанно готувала мені їсти і навіть мила посуд.

Виявилося, що моя сусідка, не дивлячись на її капосний характер, знає багато різних страв і прекрасно вміє їх готувати. 

Вранці я вдягав гіпс на руку, збираючись на роботу. Трохи від'їхавши від дому, я його знімав і повертав на місце лише, коли приїздив вечером додому.

- Стасе, йди вечеряти. У мене вже все готове, - покликала Мілана, заглянувши до мене в кімнату.

- Чудово! Я вже дуже зголоднів...

Зайнявши своє місце за столом, я мало не замуркав від задоволення. На мене чекала тарілка червоного борщу зі сметаною. Смакота...

- Смачного, - побажала мені Мілана, ставлячи на стіл пампушки з часничком.

- Дякую, Міланочко! Ти - моя рятівниця. Не знаю, щоб я робив без твоєї допомоги.

- Замовляв би доставку їжі, - відповіла Бляхер, посміхаючись.

Я насолоджувався борщем з пампушками, коли мені по голові мало не прилетіло сковорідкою. Я ледь встиг відхилитись і прикритись гіпсом.

- Ковальський!! Падлюка хитродупа!! Як ти міг так зі мною вчинити?! Я зараз приб'ю тебе, закопаю під забором, а зверху чорнобривчики посію!! - Лютувала моя сусідка, розмахуючи сковорідкою в дуже небезпечній близькості від моєї голови.

Поглянувши на свої руки, я зрозумів, чому сказилася Бляхер. Я помилився і вдягнув гіпс не на ту руку...

Оце так провал! Прикриваючи голову руками, я вискочив на подвір'я, рятуючись втечею від своєї розлюченої сусідки.

Бігаючи навколо свого будинку, я радів тому, що займався спортом, бо інакше навіжена сусідка вже  наздогнала б мене і побила сковорідкою.

- Міланочко, я винен! Я згоден залагодити свою провину! - Кричав я, намотуючи чергове коло.

- Ти зможеш її залагодити, але лише після того, як я тебе добряче провчу! - Сердито відповіла Бляхер, замахуючись бісовою сковорідкою, яку я на свою голову замовив колись із Японії.

Знову отримати по плечах я не хотів, тому припустив ще швидше. Наступної миті почувся крик.

Я озирнувся і побачив, що моя переслідувачка лежила на землі і голосно стогнала.

- Дуже забилась? - Запитав я, підбігши до дівчини.

- Позбивала коліна і подряпала лікті, - хлипаючи, відповіла мені Мілана.

- Залиш сковорідку і я віднесу тебе у дім. Треба обробити твої рани...

- Добре... Але це не означає, що ти уникнеш покарання, - промовила Бляхер, відкидаючи свою "зброю".

Підхопивши малу злючку на руки, я поніс її до себе на кухню, де у мене знаходилась аптечка.

- Я тебе ненавиджу! - Заявила Бляхер, витираючи сльози.

- Я тебе теж!

- А мене за що? Я - хороша! Це ти - падлюка безсоромна!

- Згоден, я - падлюка, - промовив я, дезінфікуючи її коліно.

- Щоб ти здох!

- Добре, але трохи пізніше... Років через сімдесят... Зараз у мене ще багато справ...

- Боляче! - Захникала Мілана.

- А нічого було в таких коротеньких шортах ходити... Була б в штанях, то такого не сталося б

- Тебе не запитала, що мені носити, козляра брехливий!

- Я збрехав про свою руку, щоб провчити одну малу, хитру пройду, яка заманила нас з Семеном рвати бісові  вишні.

- А що я мала робити? Знаєш, як важко жити самотній і слабкій дівчині? Нікому я не потрібна, всі мене ненавидять... - Розплакалась Мілана, затуливши обличчя руками.

Тільки її істерики мені зараз не вистачало. Треба якось заспокоїти цю плаксійку.

- Заспокойся, Бляхер... Все не так вже й погано... - Сказав я, обіймаючи дівчину.

- Все ще гірше, ніж ти уявляєш.

- Чому ж? Інколи я починаю думати, що ти не така вже й нестерпна...

- Що?! Я ?! Нестерпна?! Щоб ти щез, бовдур! - Розсердилась Бляхер і звільнившись із моїх обіймів, пошкандибала до себе додому.