17 Мілана

Чорти вхопили б того Ковальського! Що за йолоп такий?! Взяв і примудрився впасти з драбини та пошкодити собі руку.

Інші чоловіки, як чоловіки, а цей... Сором один! Нічого робити не вміє! Навіть якісь нещасні вишні обірвати і то не може...

Відразу видно, що багатій не звик до фізичної праці. І що руки у нього ростуть не з того місця.

Якщо у всіх нормальних людей вони ростуть із плеч, то у цього йолопа безтолкового - прямісінько  із п'ятої точки.

Добре, що хоч ранішіше не гепнувся, а то хто б мені ті вишні обривав... 

Чому ці бовдури так довго не телефонують? Треба було їх не слухати і їхати разом з ними в лікарню...

Я ліпила вареники і лаялась, бо вже не було ніяких сил терпіти це все.

Ожив мій телефон. Я швиденько помила руки і прийняла виклик.

Телефонував Семен. Виявилось, що Стас таки зламав руку. Так і знала! Моя дурна совість дуже невчасно висунула голову і почала мене мучити.

Якби не я зі своїми вишнями, то б такого точно не сталося б. Пив би він свої коктейлі разом із Семеном і горя б не знав, а так...

Ех... Це ж треба таку печаль? І чого я до нього попхалася? Чим більше мене мучила дурна совість, тим більше я сердилась.

На себе, на Стаса і навіть на Семена. Чому я сердилась на Сема, я ще не знала, але він точно у чомусь був винен, бо інакше бути не може.

Почувши, як скрипнули вхідні двері, я кинулась у коридор, де на мене очікувала картина маслом.

Права рука у Стаса Ковальського була в гіпсі, а сам він мав дуже нещасний вигляд.

Трясця! В цей момент совість так сильно стукнула мене по голові, що я аж вилаялась. Навіщо вона мені, взагалі, потрібна?

Я б чудово жила без неї і горя не знала б...

- Стасику, тобі дуже боляче? - Поцікавилась я, роздивляючись його травмовану руку.

- Майже не болить, - почав корчити із себе героя Ковальський, але мене не проведеш.

Я ж бачила, як він щойно губу закусив від болю.

- То де там наші вареники? - Вліз в розмову Семен.

- Тобі аби тільки пузо набити... Мийте руки. Зараз будемо вечеряти, - пробурчала я, поспішаючи на кухню.

Коли хлопці повернулись, я вже встигла накрити на стіл.

Дуже швидко з'ясувалось, що Ковальський геть не вміє їсти лівою рукою. Який же він невдаха... 

Що, що, а їсти, я вмію обома руками.

- Давай я тобі допоможу, - запропонувала я, підсовуючись ближче до Стаса.

- Не варто... Я якось сам впораюсь... - Спробував відмовитись Стас, але від мене не так вже й легко позбавитись.

- Бачила я твоє "сам впораюсь"... - Сказала я, годуючи Ковальського вареником.

Бідолаха... Такий незграбний... Я теж добра... Знайшла кого просити про допомогу. У Стаса ж на лобі написано, що він криворукий.

Завтра здам ті бісові вишні і куплю йому чогось смачненького.