13 Мілана

Тиждень на новій роботі пролетів так швидко, що я і озирнутись не встигла. Виявилось, що працювати продавцем - консультантом - це дуже і дуже важка і невдячна справа. Особливо для мене, бо я надто нетерпляча і ненавиджу різних зануд і дуреп.

Вчора я ледь витерпіла, щоб не бовкнути чогось зайвого, коли одна дурна курка сорок хвилин обирала собі помаду.

Не знаю, яким дивом мені вдалось змовчати і не ляпнути, щоб вона не заморочувалась зайвий раз, бо на її "красу" це жодним чином не вплине.

Мій вихідний день розпочався з прополки кількох грядок із різною зеленню.

Все було чудово. Грала веселенька музика, сонце ще не пекло, а моя дівчинка радісно ганяла по дворі, граючись своєю новою іграшкою у вигляді рожевого крокодила.

Позбавившись від капосних бур'янів, я милувалась гарненькими і рівненькими рядочками кропу, петрушки, шпинату та салату. Яка краса...

І тут біля воріт мого сусіда зупинилась білосніжна іномарка бісової хвойди, Ірми. І чого цю лошицю принесло?

Ковальський так зрадів своїй гості, що шкірився на всі тридцять два зуба. Теж мені Казанова недороблений...

Прислухавшись до розмови солодкої парочки, я зрозуміла, що вони збираються влаштувати пікнік та приготувати барбекю.

Спостерігаючи за тим, як мій сусід взявся розпалювати свій новомодний мангал, я важко зітхнула, бо дуже любила барбекю.

Замість того, щоб мене по - сусідськи запросити на пікнік, цей йолоп кароокий покликав якусь білобрису хвойду.

 Мені стало дуже образливо від цієї думки, тому я вирішила, що якщо я не їстиму смачного смаженого м'яса, то нахабна Ірма тим більше.

Особливо після того, як ця потвора облізла зжерла моркв'яний торт, над яким я старанно працювала в поті чола і не покладаючи рук.

Я зробила собі каву, кілька бутербродів з сиром та ковбасою і задумалась над тим, що ж його робити.

Через двадцять хвилин кава закінчилась, бутери теж, а нічого підходящого я так і не придумала.

Визирнувши у вікно, я побачила, як та індичка криволапа треться біля Ковальського і смачно вилаялась.

І тут  мене осінила чудова думка. Ха-ха! Тримайся, Ірмо! Дідька тобі лисого, а не барбекю із золотистою скоринкою.

Я швиденько перевдяглася і прихопивши Адусю, пішла до свого сусіда.

- Доброго дня, пане Ковальський! - Привітно промовила я.

- Доброго, пані Бляхер! Що привело вас у мій скромний дім? - Промовив Ковальський, посміхаючись.

- Мені дуже треба поїхати у справах. Можна Адуся побуде годинку у тебе? Бідолашка і так цілими днями сидить сама, бо я на роботі. Вона не заважатиме... Ти ж вже сам переконався у тому, яка вона мила  і слухняна дівчинка.

- Так, Ада, і справді, мила і слухняна... На відміну від своїє господині.

Я пропуспила ці слова Ковальського повз вуха, бо зараз було важливіше вмовити його наглянути за Адою.

- То як? Подивишся за цією красунею? Всього годинку...

- Гаразд... Нехай лишається... Ми з нею добре ладнаємо. 

- Величезне дякую! Ти мені дуже допоміг.

- Пусте... 

- Адуся, побудь поки що у тут і охороняй Стаса, щоб його ніхто не вкрав, - промовила я, обіймаючи на прощання свою дорогу дівчинку.

Щойно я вийшла за фіртку, Адуся підійшла до Ковальського і вмостилась біля його ніг.