9 Мілана

Що я тільки не робила, але мій червоненький малючок не подавав жодних ознак життя. Залишилось тільки сісти посеред дороги і заплакати.

- Пані Бляхер, вирішили зупинитись і перепочити? Може ваш сталевий віслючок перевтомився в дорозі? - Почулося у мене за спиною.

Озирнувшись, я побачила паскудного Стаса Ковальського. Тільки підлого сусіда мені зараз не вистачало.

Бажання сісти і голосно заплакати ставало все сильнішим. Ну за що мені все це?!

- Не твоє діло, Ковальський! Забирайся звідси, поки я не стукнула тебе чимось важким по голові!

- Як скажеш, Бляхер... - Промовив мій пришелепкуватий сусід і попхався до своєї дорогої автівки.

Побачивши, як він проїздить повз мене, я не стрималась і розревілась.

- От що за козляра такий?! Бачив же, що у мене проблеми... Взяв і залишив нещасну, бідолашну дівчину в біді.

- Так ти ж мене сама прогнала... 

- Йой! Ти чого так тихо підкрадаєшся?! У мене мало серце не зупинилось від переляку... - Промовила я, витираючи сльози.

- Якби ти не лаяла мене на всі боки, то почула б те, як я підійшов. Бери своє чудовисько і сідай до мене в авто.

- А якже мій бідненький малючок? - Розгублено поцікавилась я.

- Я вже зателефонував своєму знайомому. Він зараз приїде на евакуаторі і забере твого бідолаху до себе на СТО.

- Як?! - Шоковано запитала я.

- Дуже просто. Ворушись, Бляхер. Вже вечоріє і стає прохолодно. З твоєю вдачею ще застудишся і будеш шмарклі по п'ятах ловити. Воно тобі треба?

Я досі перебувала в шоці від того, що Ковальський вирішив мені допомогти. Це вперше в житті, коли хтось мені допомагає...

Адуся слухняно вмостилась на задньому сидінні в машині нашого сусіда і задрімала, а я всівшись на місце біля водія, дістала із сумочки дзеркальце і вологі серветки, щоб привести себе в нормальний вигляд.

Стас залишився на вулиці, розмовляючи з кимось по телефону. Хвилин через десять приїхав знайомий Стаса. Цей білобрисий здоровань заявив, що ще ніколи не мав справ з такою дрібнотою, як мій малючок, але пообіцяв привести його до тями і поставити на колеса.

- Дякую... - Промовила я, коли Ковальський сів в авто.

- Пусте... Я нічого не зробив... - Відповів мій сусід, поклавши мені на коліна пачку мого улюбленого імбирного печива.

- Ого! Це мені?

- Бери, Бляхер, поки я не передумав. Наче від серця відриваю, - сказав Ковальський, заводячи машину.

- Дякую... Виявляється, що ти теж інколи можеш бути нормальним, - промовила я, дістаючи печиво з упаковки.

У відповідь багатій лише хмикнув.

Сьогодні у мене був черговий паскудний день. Це для мене звичайна ситуація. Єдине, що відрізняло цей день від інших - це те, що хтось вирішив мої проблеми, а такого зі мною ще не траплялось.