7 Мілана

Як  же дістав цей криворукий і падлючий багатій!  Злості  на нього не вистачає! 

З - за вікна досі долітав клятий шум. Тепер це одуробло безголове взялося  за бензопилу...

Адуся підійшла до мене і уткнулась своїм холодним, вологим носом мені в ногу.

- Знаю, люба, знаю... Тебе теж вже дістав цей шум, - важко зітхнувши, промовила я, погладивши свою бідолашну дівчинку по голові.

В такі моменти я особливо шкодувала про те, що не знайшла собі ні подруг, ні друзів. Навіть пожалітись на падлючого, капосного сусіда нікому.

Не говорячи вже про те, щоб поїхати до когось у гості. А все чому? Бо у мене, як каже моя мама, непростий характер.

Так. Досить сумувати! Поїдемо за покупками, трохи погуляємо, а коли повернимось назад, то тому бовдуру вже набридне вдавати із себе працьовитого господаря.

За вікном знову задирчала мотокоса і я ледь не полізла на стіну. Здавалося, що ще трішки і у мене зірве дах.

- Ходімо, Адуся. Поїдемо подалі звідси. Нехай та хазяйновита падлюка тут сказиться, - промовила я, надягаючи на неї повідок.

Побачивши намордник, собака сумно завила, а мене охопила люта злість і виникло палке бажання помститися тому клятому тхору.

Як на зло, нічого толкового в голову не приходило, але я заспокоювала себе тим, що помста - це страва, яку подають холодною.

Трохи заспокоюсь, зберусь із думками і таке вигадаю, що той вилупок ще дуже пожалкує...

Мілана Бляхер ніколи не здається і такими дрібницями її не зламати. 

Вийшовши на подвір'я, я попрямувала до гаража, щоб вивести свого червоненького малючка.

Мій пришиблений сусід взявся щось сверлити.

- Щоб тобі в голові так цілодобово сверлило, гівнюк! - Сердито і дуже щиро побажала я йому.

У відповідь цей бридкий, смердючий скунс засміявся на всі свої білосніжні тридцять два зуби.

Тільки подивіться на те, як цей віслюк карачоногий шкіриться! Та щоб на тебе карієс напав! Та щоб у тебе всі пломби повипадали!

- Кудись зібрались, пані Бляхер? - Поцікавилось це нещастя, підло посміхаючись.

- Не буду вам заважати, пане Ковальський. Працюйте у своє задоволення, - відповіла я, сідаючи в авто.

Не втримавшись, я тицьнула тому гаду чергову дулю, а він мені у відповідь покрутив пальцем біля скроні, натякаючи на те, що я якась ненормальна.

- Сам такий! - Голосно крикнула я, рушаючи.

Та він точно ненормальний! Тут не треба ні до ворожки, ні до психіатра ходити.

Де ж таке бачено, щоб такий вродливий, перспективний і багатий чоловік досі був сам?

За таких представників чоловічої статі дівчата готові очі одна одній повидряпувати і коси повиривати...

Звісно, таке нестерпне і підле нещастя нікому не потрібне. Навіть бісові статки не допомагають йому знайти якусь дурепу.

Поки я ходила скуповуватись у супермаркет, Адуся спокійно сиділа в авто і чекала на моє повернення.

Закупившись всим необхідним, ми поїхали до річки, що знаходилась неподалік. Довкола нікого не було і я звільнила Аду від намордника і повідка, відпустивши побігати.

Погулявши близько двох годин, ми відправились додому, але так туди і не доїхали.

Мій малючок заглох і відмовлявся заводитись, не дивлячись на мої благання, щедро пересипані лайкою.

Трясця! Та що за день сьогодні такий?!