2 Стас

- Привіт, друже! Ти чому такий сумний? Щось сталось? - Поцікавився Семен, заходячи до мене в кабінет.

- Привіт, Семе! Та краще б сталося, то з'явився б привід не їхати сьогодні до батьків, - зітхнувши, відповів я.

- То вигадай щось...

- Не вийде, друже, бо я вже тричі щось вигадував... Не те, щоб я не любив своїх батьків. Але варто мені згадати про те, що вони знову почнуть діставати мене розмовами про одруження, дружину і дітей, то хочеться втекти кудись дуже далеко і надовго.

- Як я тебе розумію, Стасе... Мої батьки теж сплять і бачать, як мене швидше одружити і одержати цілу купу внуків, - важко зітхнувши, промовив мій найкращий друг і замісник.

- Доведеться якось вже пережити цей вечір... 

- Тримайся, брате, - сміючись, промовив Сем.

Після того, як ми обговорили кілька робочих моментів, пов'язаних з покупкою торговельного центра, Семен пішов до себе, а я повернувся до вивчення паперів, що вже встигли зібратись на моєму робочому столі.

Поглянувши на годинник, я важко зітхнув. Вже час було вирушати до батьків.

Перш, ніж їхати до рідних, я зупинився біля супермаркету, щоб придбати їхні улюблені смаколики.

Мій батько обожнював різноманітні солодощі, а мама - фрукти і імбірне печиво.

На моє щастя, залишилась ще одна упаковка печива. Чудово... А то довелося б ще по магазинах їздити, а цього б мені дуже не хотілось.

Не встиг я і кількох кроків зробити, як мене зупинила якась дівчина. Виявилось, що вона хоче аби я віддав їй імбирне печиво.

Вибач, мала, але не сьогодні. Гостинчики для мами - це святе. Я відповів дівчині, що печиво мені самому потрібно. Після чого дізнався від неї про те, що я - козел.

Почувши таке, я навіть власним вухам не повірив, тому перепитав. Нахабна мала заявила, що мені все здалося і втекла.

А я залишився стояти посеред супермаркету наче якийсь бовдур. Та я ж точно чув, як вона обізвала мене козлом.

Такого ще зі мною не траплялось. Завичай дівчата роблять все, щоб мені сподобатись, а це худюще, кучеряве непорозуміння таке вичворяє...

Через цю дрібну і язикату нахабу, мій поганий настрій став ще гіршим.

Батьки зустріли мене з радою душею і нотаціями про шлюб і дітей. Ще коли вони розповідали про те, як мріють глядіти внуків, я мовчав, але коли взялися сватати мені якихось дочок маминих подруг, я не стримався і розказав все, що  думав про одруження, дружину і дітей.

- Колись, але це буде дуже нескоро, я одружусь на якійсь підходящій дівчині і можливо ми заведемо дитину, але зараз я хочу пожити для себе. Перш, ніж чіпляти собі ярмо на шию, треба насолодитись життям, - видав я на прощання і поїхав додому.

Не так давно я придбав собі будинок в передмісті. Кілька днів назад там закінчили робити ремонт, а вчора я нарешті переїхав.

Новий дім зустрів мене тишею і спокоєм. Саме цього мені і не вистачало в шумному місті.

Вранці я приготував собі сніданок, зробив каву і пішов снідати в альтанку. 

Тиша, спокій, свіже повітря... Чудовий початок дня... Принаймні так було, поки з-за паркану не почувся голосний жіночий сміх і собачий гавкіт.

Та що це в біса коїться? Сьома година ранку, люди відпочивають, а мої сусіди такий галас здійняли.

Не витерпівши, я вийшов з альтанки і попрямував до своїх шумних сусідів. 

Я дуже здивувався, коли з'ясувалось, що порушницею спокою виявилась вчорашня нахаба із супермаркету.

Дівсисько бігало по саду, поливаючи зі шланга величезного добермана, який гавкав і намагався вкусити воду.

Звісно, що ми знову посварились. Дрібнота заявила, що вона живе тут все життя, а мене сюди ніхто не кликав.

 От як розмовляти з цією навіженою? Ну, що ж... Якщо моя сусідка не розуміє по - доброму, то у нас з нею буде зовсім інша ромова.

 Я приїхав сюди, щоб жити у спокої і не дозволю якійсь дурепі зіпсувати мої плани.