1 Мілана

Схоже, що сьогодні у моєму житті розпочалася чергова чорна полоса.  Я знову втратила роботу і не мала жодного уявлення, коли знайду нову.

І якщо я ще могла якийсь час посидіти на вівсянці і овочах, то моїй Адусі потрібне повноцінне собаче харчування. Дідько! Тепер знову доведеться економити... Як же я цього ненавиджу!

Чорти вхопили б ту занудну дурепу, яка цілісінькі двадцять хвилин не могла визначитись з тим, яку піцу обрати!

Я не витерпіла такого вселенського знущання і розповіла їй все, що про це думала.

Тепер модна італійська піцерія шукає нового працівника, а я - іншу роботу.

Я вже й не пам'ятаю того, скільки робіт змінила за цей рік. На жодній з них я надовго не затрималась.

І все це через мій дурний характер. Щоразу я обіцяла собі бути спокійною, терплячою і толерантною.

Але де спокій, а де я? Чомусь завжди знайдеться хтось, що вибісить не на жарт і тоді - тримайте мене семеро.

Повертаючись додому, я заїхала у супермаркет аби купити щось для себе і для Ади.

Настрій був на стільки паскудний, що мене дратувало все довкола.

Підійшовши до вітрини з овочами, я так нічого і не обрала, бо у мене почало сіпатись око, коли я побачила, як дві бабці двічі перемацали всі огірки, щоб взяти собі кілька штук.

Та біс з тими огірками... Завтра куплю. Мої нерви важливіші.

Помітивши своє улюблене імбирне печиво, я вирішила, що сьогодні воно мені вкрай необхідне для підняття бойового духу.

Ціна на нього трохи кусалась, але я махнула на це рукою, тому що боротьба з депресією - дуже важлива річ.

На полиці залишилась остання упаковка і я вже збиралась її взяти, коли побачила ЙОГО.

Трясця! І де тільки беруться такі красені? Високий, вродливий брюнет в дуже дорогому костюмі пройшов повз мене, взяв з полички  імбирне печиво і кинув собі у візок.

Що?! Серйозно?! Поки я витріщалась на цього красеня, розтікаючись калюжкою і пускаючи слину, він підступно викрав у мене з-під носа останню пачку мого улюбленого печива. 

Це вже знущання якесь! Мені захотілось одночасно голосно та смачно вилаятись і гірко заплакати, але я стрималась.

- Вибачте, пане... Чи не могли б ви віддати мені імбирне печиво? Я його обожнюю... Сьогодні у мене був жахливий день. Хотіла ним підійняти собі настрій, - попросила я, посміхаючись наймилішою посмішкою із свого арсеналу.

- Ні. Воно мені самому потрібне, - невдоволено відповів багатій, змірявши мене поглядом.

- Ну і козел, - сердито прошипіла я.

- Ви щось сказали? - Поцікавився красунчик - брюнет, вилупившись на мене наче баран на нові ворота і підійнявши брову.

- Ні. Вам здалося, - відповіла я і поспішила на пошуки акційних йогуртів і собачого корму.

Озирнувшись, я побачила, що капосний скнара невдоволено дивився мені у слід.

Зовні він був дуже навіть нічогенький, але гівнюк ще той. Це ж треба? Пошкодував пачку печива для бідолашної і дуже нещасної дівчини...Скупий вилупок!

Я від щирого серця побажала, щоб на цього багатія напав пронос і не припинявся три дні.

Скупившись, я поїхала додому, де проплакала увесь вечір. Разом із слізьми я виплакала всі свої печалі і взялась переглядати оголошення, шукаючи нову роботу.

А вранці на мене чекав жахливий сюрприз. Виявилось, що капосний викрадач імбирного печива - це мій новий сусід.