РОЗДІЛ 15

Агата

Декілька годин тому…

Знаєте те відчуття, коли той, кого ти завжди підозрював, той, хто здавався тобі надто білим та пухнастим, і ніколи тобі не подобався, опиняється в тебе під дверима о пізній годині? Особливо якщо цей хтось — твій викладач, що, ймовірніше за все, вбив попередню власницю твого тіла.

Перша думка: він втомився чекати, поки я вчиню якусь дурницю і дам йому можливість напасти, і вирішив прийти сам.

Друга думка: шкода, що я недостатньо опанувала чари переміщення, і не можу відправити Ранмару листа, аби попередити.

Третя: він однаково не пробереться в цю кімнату через захист. Тож мені достатньо просто залишатися всередині.

Та водночас… хіба ми не говорили про те, що слід спровокувати вбивцю? Змусити його діяти і врешті упіймати?

Поки я розмірковувала над тим, що мені робити, стукіт в двері повторився, і почувся голос ельфа:

— Арієстель, нам треба поговорити!

Трясця…

Роттус завозився на столі, нервово водячи хвостом з китичкою з боку у бік, і дряпаючи дерев’яну поверхню гострими кігтями.

Зазвичай я лаяла його за таку поведінку, нагадуючи, що ці меблі — власність академії, і що мені поки що нема чим платити в разі їх ушкодження, та не сьогодні.

— Ти ж не збираєшся відчиняти, двері цьому вухастому непорозумінню, правда? — примружився Роттус, — Адже ти розумніша за це?

Я зітхнула, надто знервована, щоб з ним сперечатися.

— Як приємно, що ти в мене віриш!

Щоправда, дух це сприйняв по-своєму, й запанікував.

— Агато, не роби дурниць! — прошипів він, наїжачивши шерсть, — Знаю, ви з ректором планували ризикнути, але ж не на таких умовах! Не коли він буде деінде і крижаного поняття не матиме, що ти в небезпеці!

Я саме притулилася до дверей, прислухаючись, й краючи цей дурний світ за відсутність дверного вічка, а тоді озирнулася до нього:

— Та замовкни нарешті! Я що, на твою думку геть не сповна розуму? — і, перш ніж він розтулив клюва, додала: — Ні, краще не відповідай. Звісно, я до нього не вийду! Я ще хочу пожити! Та Ранмара однаково варто попередити про те, що він тут. Злітай до нього. Скажи, що викладач з теорії магії в мене під дверима. Я спробую його затримати. Двері не відчинятиму.

Роттус примружився й шумно втягнув клювом повітря. А тоді пробурмотів:

— Не знаю. Мені не подобається ідея залишити тебе тут саму, коли під твоїми дверима вештаються якісь підозрілі типи…

— Та це ж ненадовго! До того ж Ранмар сам наклав захист на цю кімнату. Тут безпечно. Я не виходитиму. І двері не відчинятиму. Тож лети вже, заради бога! Ми лише втрачаємо час!

Сумнів в очах духа нікуди не зник. Та, на щастя, цього разу він не сперечатися, і, взявши з мене обіцянку не казати носа з кімнати, шуганув у прочинене вікно.

Я ж, натомість, підійшла до дверей, так, щоб мої слова було чутно з іншого боку, та вже збиралася спитати що він тут робить, та не встигла:

— Данзорієль? Що ви тут робите о такій годині?

Почувши лругий голос, я здивовано розтулила губи. Це була Тіашель.

Відверто кажучи, я гадки не мала чому цілителька опинилася біля моїх дверей. Я взагалі майже не бачила її за межами цілительського корпусу. Та в ту хвилину мене найбільше хвилювало те, що вона своєю раптовою появою могла спровокувати вбивцю на дії.

Звісно, було б набагато розумніше залишити усе як є. Врешті, Тіашель — доросла жінка, і вона, певно, здатна постояти за себе краще, ніж якась потраплянка з немагічного світу в тілі першокурсниці. Та, з іншого боку, вона навіть не підозрювала про те, що тут коїться. Навряд Ранмар ділився із нею власними підозрами та деталями справи. І я не була готова ризикнути її життям, залишивши її наодинці із потенційним убивцею.

Роттус, звісно, мав незабаром повернутися разом із Ранмаром, та хто його знає що ельф встигне зробити до його появи?

Тож я зробила єдине, що могла в цій ситуації. Відчинила двері та посміхнулася.

Словом, утнула дурню, яку обіцяла не робити.

— Леді Тіашель! А я саме на вас чекаю! Заходьте скоріше! — промовила я.

На мить на обличчі жінки з’явилося здивування, та потім вона скосила очі на ельфа, котрий досі стояв під моїми дверима, й посміхнулася мені у відповідь.

— Звісно.

А тоді увійшла в мою кімнату, і ми разом зачинили двері просто перед носом у чоловіка.