РОЗДІЛ 13

Ранмар де-Арк

Хоч я і сказав, що повернуся за десять хвилин, про всяк випадок дав Агаті більше часу на збори. А тоді перемістився не просто в кімнату, а за її двері, щоб постукати, і не порушувати правил пристойності.

Нехай вона — і не справжня аристократка, та моє виховання нікуди не поділося. Я не збирався порушувати її особисті кордони, за умов, якщо цього не вимагатиме її власна безпека.

Агата миттєво відповіла на мій стукіт та відчинила двері, пропускаючи мене всередину, а тоді спитала:

— Пане ректоре? Не боїтеся, що хтось помітить, як ви стукаєте до мене? Місцеві дівчата на диво швидко роблять припущення та розпускають плітки.

Я м’яко посміхнувся.

— Саме тому я скористався маскувальними чарами.

Очі дівчини засяяли від цікавості.

— А мене таким навчите?

— Згодом, ви теж будете проходити цю тему. Втім, в вас більше можливостей розвинути цей вид магії. Як маг світла, ви маєте до неї більшу схильність, ніж представники інших стихій.

Агата виглядала приємно здивованою моїми словами. А ще вона переодяглася.

Учнівську сукню замінила більш тепла, з зачаклованої тканини, туфлі замінили теплі високі чоботи, а доповнював усе важкий теплий плащ з каптуром. Зовсім простий, проте практичний. Той, що захистить від снігу та вітру, й, якщо доведеться — то й від дощу.

На щастя, де-Рамблери не настільки нехтували донькою, аби змусити її мерзнути.

Втім, це не перекреслювало те, що вони збиралися віддати її за чудовисько.

Одна тільки думка про те, що вона могла опинитися в лапах Ранте, змушувала мене скаженіти.

Не дивно, що Арієстель схопилася за першу ж можливість відтермінувати такі заручини. На її місці будь хто вчинив би так само.

До речі про це…

— Поки ми не вирушили, хочу повідомити вам гарну новину. Я подав офіційний запит на продовження вами навчання до самого випуску з академії. Його буде схвалено найближчим часом.

Губи дівчини розтулилися, хоча вона не промовила ані звуку. На мить вона застигла, ніби не в змозі повірити у те, що почула, а тоді ковтнула і перепитала:

— Ви впевнені?

— Так.

Вільярд дав обіцянку, а він завжди дотримувався свого слова.

— Дякую.

На мить мені здалося, що Агата хотіла зробити чи сказати щось ще, проте стрималася. Не дозволила собі звичного прояву почуттів. Та однаково дивилася на мене з невимовною вдячністю та надією.

Я не знайшов для неї відповіді, бо зовсім не почувався рятівником, яким вона мене бачила. 

Натомість я простягнув їй розгорнуту долоню та спитав:

— Ви готові?

Агата нерішуче кивнула і вклала власну долоню в мою, підступивши на крок. Коли нас огорнула моя магія, вона несвідомо  затамувала подих та замружилася, хай це і було не вперше.

А коли усе закінчилося, широко розплющила очі, не зводячи погляду з засніженої площі.

Ми опинилися в її самому центрі, біля крижаного фонтану, присвяченому богині життя, Хел, з застиглими у повітрі струменями та краплями води, що переливалися усіма кольорами веселки. Навколо нього були висаджені вкриті снігом кущі крижаної лілії.

Трохи далі були розміщені вирізані з дерева припорошені снігом лави, прикрашені крижаними драконами. А просто за ними, якщо прогулятися трохи далі, уздовж алеї, можна побачити незліченну кількість різноманітних крамниць та майстерень.

Я підозрював, що Агаті, як дівчині, що була тут вперше, буде доволі цікаво усе побачити, та, не дивлячись на блиск в очах та прискорене серцебиття, вона поводилася доволі стримано. Хоч і намагалася охопити поглядом якомога більше.

Щоправда, їй знадобилося декілька хвилин, аби дібрати слова.

— Тут дуже гарно. Та, підозрюю, ви покликали мене не заради прогулянки?

— Так… Плани дещо змінилися. Мій знайомий… — я важко зітхнув. Мені було складно говорити з кимось про Люка без лайки. Здебільше тому, що саме на лайку він своєю поведінкою і заслуговував, — Відправив листа трохи менше години тому, в якому повідомив, що готовий зайнятися нашою проблемою просто зараз, і що його не буде в місті на вихідних. Він збирається подорожувати.

Так, той, хто за усе життя майже носа не казав зі своєї майстерні, раптом вирішив, що йому конче треба побачити світ. Просто зараз.

А щоб тих артефакторів з їхньою геніальністю та непередбачуваністю…

Я бачив, як здивування в очах Агати змінилося радістю та надією.

— То… ходімо? — невпевнено промовила вона. Я випустив носом пару та кивнув.

На відміну від більшості майстрів-артефакторів, Люк мешкав недалеко від площі, утримуючи свою майстерню-крамницю.

Може він і не виготовляв неймовірних речей, на кшталт дзеркала, в котрому донедавна був ув’язнений дух Роттуса, та добре знався на ремонті як артефактів, так і звичайних прикрас. Тож роботи в нього вистачало.